16.11: Ерік зникає вдруге

Поки команда ще обмірковувала ім’я таємничого творця, в агентстві стало… тихо. Занадто тихо.

— А де Ерік? — запитала Тесса.

Ніхто не знав. В його кабінеті світилося. І… на столі лежала записка:

> "Я йду на фінальний монтаж. Не чекайте. Плівка сама не збереться."

На підлозі — сліди червоної пасти. Ніби кетчуп.
А в шредері… його бейджик.
— Що значить “пішов на фінальний монтаж”?! — Тесса різко відсунула стілець, і той зойкнув, ніби в ньому сидів дух монтажу, якому набридла ця драматургія.

— Це або дуже дивна метафора… — пробурмотів Вирій, схилившись над запискою, — або дуже буквальна пастка.

Кімната Еріка була схожою на те, що буває після вибуху творчості в голові й землетрусу в серці: розкидані роздруківки, скручений дріт, чашка кави — ще тепла — і на екрані ноутбука незавершений файл з назвою «kadrV_endgame.mov».

— Він навіть не вимкнув комп’ютер… — прошепотала Лея.

— Тобто або пішов поспіхом… або хотів, щоб ми це знайшли, — зауважив Вирій.

Тесса стояла біля вікна, стискаючи в пальцях записку. Літери написані від руки, знайомим, але трішки хитким почерком:

> “Я йду на фінальний монтаж. Не чекайте. Плівка сама не збереться.”
— “Фінальний монтаж”… звучить, як шифр, — Лея нахилилась до шредера. — Або, що гірше… фінал.

Вона натиснула на важіль, і з нутрощів пристрою виповз шматок пластику — роздряпаний, але ще з впізнаваним ім’ям.

— Це… його бейджик, — мовила вона тихо.

— Шредер? — Кіт, що з’явився з нізвідки, принюхався. — Це він так «виписався»?

— Він зник. І ми не знаємо, куди, — твердо сказала Тесса.

— А головне — навіщо, — докинув Вирій. — Це пастка, або він і є частина гри.

— Ерік би не зрадив, — прошепотала Лея. Але це «би» повисло в повітрі, як підвішений кадр — ні збережений, ні вирізаний.

— Ми маємо його знайти, — рішуче кинула Тесса. — Якщо хтось буде монтувати фінал, то тільки ми. І тільки разом.