15.3. Злочин на фоні здібностей

Дощ ритмічно стукав по вікнам агентства «Пі і Ца», коли Тесса вимкнула тостер і підняла очі:

— Якщо здібності зникають, нам треба діяти швидко. У нас є суперсили. Поки що.

— І справа, — кивнув Вирій, поправляючи піджак. — Вкрадена начинка. Власник «Піцафіа №7» просто кричав у трубку. Я ледь не оглух.

— Він кричав… через спеції? — перепитала Лея, знову стрибаючи на місці, щоб перевірити, чи зникає. Поки що — лише піт з чола.

— Спеції не прості. Вони для таємного меню — тільки для обраних клієнтів. Суміш, яка активує емоційну пам’ять. Наприклад, щойно понюхаєш — і згадуєш перше кохання. Або як бабуся пекла пиріг, а ти впустив його на собаку.

— Це було у тебе? — з підозрою спитала Тесса.

— Ні, — відвів погляд Вирій. — Це… був інформативний приклад.

📍 Піцафіа №7 — ресторан лише для посвячених

Зовні філія виглядала як звичайна піцерія, але зсередини — все говорило: "Сюди заходять лише ті, хто знає різницю між оригінальним пармезаном і імітацією на букву 'ф'."

У дверях їх зустрів власник — пан Альфонсо Копа, який був настільки нервовий, що кидав серветки у стелю.

— Ви маєте знайти його! — вигукнув він. — Начинку! Або хоча б кубик моцарели, який говорив!

— Повільніше, — сказала Тесса, занотовуючи. — Що сталося?

— Ми готували Тріумфальний Мікс! — зітхнув Альфонсо. — Спеції, сир, трюфельна есенція… І тоді це сталося! Все зникло, лишився лише… він!

Він урочисто вказав на камеру спостереження. Відео показало, як з-за полиці вилітає світний кубик моцарели, зависає у повітрі й каже:
— «Це ще не фінал. Це… розігрів!»

Після чого — вибух блиску, камера засліплюється, і — порожньо.

— Кубик мав голос… Сергія Притули, — додав Альфонсо. — Але це, мабуть, просто мій мозок.

— Кубик говорив?! — очі Вирія засяяли. — Ми маємо справу з інтелектуальною начинкою?

— А можливо, хтось хоче відвернути увагу від реального злочину, — сказала Лея, записуючи в блокнот.

— Ти знову видима, — помітила Тесса.

— Що? Чорт… — Лея почала стрибати. — Я бігла по сходах сюди — була невидимою. А зараз — наче в режимі демо.

— Моя сила також сповільнюється… — Вирій наморщив чоло. — Я чув думки Альфонсо… але вони всі про панакоту.

— Слухай, а якщо здібності пов’язані з тією піцою? — Тесса глянула на Вирія. — З тією самою, з якої ми їли?

— Тобто… вона обмежена? Часом? Кількістю?

— А може — емоціями? — додала Лея. — Мене активувало хвилювання. Тебе, Вирію, — голод. А Тессу — гнів на тостер.

— І тепер, коли ми спокійні — все згасає, — підсумував Вирій.
— Треба назад в офіс, — сказала Тесса. — І… можливо… з’їсти ще?

🧀 Назад у штаб

В офісі панувала тиша. Піца — ще тепла, лежала в коробці. З неї залишився один шматок.

Він… світився блідою фіолетовою аурою.

— Він інший, — прошепотала Лея. — Я відчуваю це носом. І серцем. Але більше носом.

— Не торкайтеся! — пролунало зверху.

З люстри, як палець долі, зістрибнув Сержант Кіт — новий оперативник агентства.

Біло-сірий, у береті, з нашивкою у вигляді котячої лапи з перцем замість кігтя.

— Я стежив за цим шматком з першої секунди, — повідомив він. — І він… не простий.

— Хоча він має грибочки, — зауважив Вирій.

— Це… прототип гастро-сироватки, — суворо мовив Кіт. — "Моцарельна Матриця". Її створили, аби посилювати людей. Але… вона обирає сама. Лише одну особу на добу.

— Оу, — Лея облизнулась. — Це типу піца-вибирач?
— Так. І зараз… на неї полюють, — додав Сержант. — Бо один шматок… уже вкрадено.

— Що?! — вирвалися одночасно у трьох.

— Він у руках… Доктора Перцемана.

Пауза. Грім. Шматок моцарели зсунувся.

— Це… хто? — спитала Тесса.

— Геніальний гастро-хакер. Колись виготовляв соуси, що пробуджують фантазії. Але потім… збожеволів. Зараз він володіє силою "впливати на смак слів".

— Тобто якщо він скаже «печиво», ми всі відчуємо його? — злякано спитала Лея.

— Печиво… з васабі, — уточнив Сержант.

— Йой, — сказав Вирій. — Це… розігрів?

— Ні, — відповів Кіт. — Це фінал. Якщо ми не встигнемо до опівночі — останній шматок вибере його.