15.2. Наслідки першого укусу

— Я серйозно, Тессо, — мовив Вирій, втупившись у неї з виразом, який можна було побачити лише у детективів, що розкрили змову століття. — Ти хочеш млинців. І з джемом. Не просто вишневим, а отаким... густим, домашнім, який трохи тече по краю.

— Слухай, якщо ти зараз читаєш мої харчові думки — це вже межує з кулінарним порушенням приватності, — сказала Тесса, закриваючи обличчя долонею. — А якщо я захочу... я не знаю... солоний огірок у шоколаді?

— Не хвилюйся, — відмахнувся Вирій. — Таке я одразу фільтрую як "критичну інформацію".

У цей момент Лея вже розігрівалася для тестового пробіжки.

— Суперсила невидимості, яка вмикається лише під час бігу... — пробурмотіла вона, застрибуючи на місці. — Я, що, тепер спортивна привидка?

— Бігучий фантом! — запропонував Вирій. — Примара з гантелями! Прозора блискавка!

— Прозора блискавка — залишимо це для мого фан-клубу, — кинула Лея й рвонула коридором.

І тут почалося.

Лея зникла на очах — залишивши по собі тільки слід від підошов і звук, схожий на «вьюух!». Вона пробігла повз смітник, збила квітку, зіштовхнула з полички банку з печивом і… повернулася назад із таким самим «вьюух!».

— Це… найкраще cardio у моєму житті, — хекала вона. — Але чомусь я тепер хочу тільки броколі. Це побічний ефект?

— Ні, це просто сором після печива, — прокоментувала Тесса, нарешті наважившись узяти свій шматок.

Вона акуратно надкусила піцу. Мить. Друга. Нічого.

— Може, моя суперсила — це терпіння? — припустила вона, роздратовано жуючи. — Ну от, ще й без ефекту. У мене піца з "випадковим соусом"?

— Почекай, — зупинив її Вирій. — Щось змінилось… у повітрі.
— Це просто Лея принесла запах броколі з пробіжки, — знизала плечима Тесса.

Раптом лампа над столом заблимала. Потім сама собою ввімкнулась кавомашина. А з принтера виліз папірець із надписом:
"НЕ СУНЬ НОСА В СОУС, ЯКЩО НЕ ГОТОВА ДО СМАКУ ВЛАДИ"

— Оооо… — Лея вражено закрутила головою. — Тесса! У тебе сила керувати електронікою думкою?

— Або… це піца спілкується з нами через побутову техніку, — припустив Вирій.

— Або мій розум нарешті став Wi-Fi роутером, — пробурмотіла Тесса. — Хто зна.

❖ Тестування здібностей

Розпочалася імпровізована серія випробувань.

Вирій — вгадував будь-яку харчову фантазію на відстані. Лея — влаштувала офісний марафон невидимості, врізалась у шафу та зламала підставку для паперів. Тесса — змусила тостер самостійно приготує тост... і він вийшов у формі її улюбленої кішки з дитинства.

— Ти буквально контролюєш форму сніданку, — ахнула Лея. — Ти — БОГ ПІДСМАЖЕННОСТІ!

Вирій підняв ноутбук. Екран засвітився без натискання кнопок. Тесса лише зиркнула — і відео YouTube ввімкнулось саме на той момент, де рецепт «Піца з яйцем дракона».

— Це точно не випадково. Моя сила — як керування офісом, тільки без рук.

— То ми всі отримали… побічно-корисні кулінарні суперсили? — підсумувала Лея. — Що далі? Світова гастрономічна змова?

У відповідь — дзвінок на старий ретро-телефон у кутку. Він давно не працював.

— Ви це чули? — прошепотіла Тесса.

Вирій підняв слухавку.

— Агенція «Пі і Ца», слухаємо. Так. Що? Хвилинку…

Він прикрив мікрофон і прошепотів:

— У нас нова справа. Викрадення начинки. У філії «Піцафіа №7». Кажуть, що хтось вкрав секретну суміш спецій, яка ніколи не мала залишати меж ресторану. І…

— І? — напружено спитала Лея.

— І на місці бачили… літаючий кубик моцарели, який промовив: «Це ще не фінал. Це… розігрів!»

В офісі запала тиша. Потім Лея заговорила перша:

— Тесса, не керуй тостером. Зараз не час.
Тесса вже тримала тост — у формі літери «М».

— Ми на справі, — урочисто мовив Вирій, одягаючи пальто. — Вперше — з новими силами. Але… щось у цьому запаху сирної змови не дає мені спокою.

— Ви теж це відчуваєте? — тихо додала Лея. — Моя невидимість… ніби слабшає.

— Угу, — підтвердила Тесса. — Я намагалася змусити холодильник видати ще один тост. Але він… сказав "відмова".

— Здібності… — прошепотів Вирій, — вони зникають.