7.17 — Бій за можливість

— Не дозволимо йому стерти це! — крикнула Лея, коли сфери почали падати з неба, мов метеори пам’яті.

Вирій миттєво зірвався з місця — стрибок, удар — його кулак зіштовхнувся з таким самим, дзеркальним. Обидва відлетіли назад — одне тіло, дві сили.
— Досить гратись у тінь! — закричав Вирій, підіймаючись. — Ти не я. Ти — лише рештка страху, створена кимось іншим!

— А ти — лише образ, який Тесса хотіла бачити, — прошипів Чорний Вирій. — Ми обоє — фальш. Але тільки один із нас стане реальним.

Лея, тим часом, намагалася врятувати одну зі сфер — вона світилася м’яким фіолетовим світлом.
Усередині — вона та Вирій. У них перше побачення. Він готує піцу. Вона сміється.
Вона ніколи не бачила цієї сцени.

— Це... могло бути? — шепоче вона. — Або... ще може?..

Тесса стояла ближче до центру залу. В її руках — сфера, що пульсувала червоним. Її долоні тремтіли.

— Ерік?.. Це… Це наша розмова… коли ти сказав, що зникнеш, якщо буде треба.

Ерік обережно поклав руку на її плече.
— Я не зникну, — сказав він. — Не знову.

І в цю мить простір розверзнувся.

Справжній Вирій та Чорний Вирій зійшлися в блискавичному зіткненні. Кулаки, удари, спалахи енергії — кожен рух відлунював сотнею знищених можливостей.

Одна з них — сфера з ім’ям "Агенція без Тесси" — луснула, як мильна бульбашка.
Інша — де Лея обирає Чорного Вирія — потріскала і зникла.

— Ти програєш, — сказав Вирій. — Бо я не боюсь більше бути собою.

І тоді — вирішальний удар.

Чорний Вирій спробував відхилитися, але в останню мить… Лея з’явилась ззаду.
Вона поклала йому руку на плече.

— Можливості — це не те, що ти крадеш. Це те, що ми створюємо разом.

Удар.
Світло.
Тиша.

Коли розсіявся пил, простір більше не був хаотичним. Залишилась одна сфера. Та, яку тримала Тесса.

Вона обережно передала її Вирієві.

— Збережи її, — сказала вона. — Це… початок. Наш. Усі наші.