6.28 “Після грому — ближче”

На даху тимчасового штабу. Ніч. Зорі — такі справжні, що хочеться їх з’їсти з морозивом.

Ерік + Тесса: шампанське з перцем

Ерік сидить на складеному пледі, з гітарою в руках, щось перебирає пальцями. Помічає, як Тесса наближається — у старій толстовці з написом “Піца врятує світ” і з кухлем кави.

— Ти знову граєш свій "Гімн детектива-романтика"? — запитує вона з усмішкою.

— Ні, цього разу щось нове. Назвав: «Коли ти стріляєш у мене, а я все одно закоханий».

Тесса фейспалмить. Але сміється. Потім сідає поруч. Її плече торкається його плеча.

— Я ж справді вистрілила в тебе, — каже вона, вже тихо.

— І я досі не вирішив, чи це був найгірший, чи найкращий момент у нашій історії. Бо після нього ти, здається, нарешті перестала від мене тікати.

Він дивиться на неї. Серйозно.

— Тессо. Я не просто повернувся, бо хочу бути в команді. Я повернувся, бо… ти моя команда.

Тесса мовчить. Але кладе голову йому на плече.

— Якщо ще раз зникнеш, отримаєш не кулю — гранату.

— Домовились. Але тільки якщо вона буде у формі серця.

Лєя + Вирій: какао з гвоздикою

В іншій частині даху, під гірляндами, що лишились після “промоції себе в живих”.
Лєя — в темному, але з маленькою неоновою зірочкою у волоссі. Вирій — в обіймах пледа і з гарячим чаєм, хоча більше п’є її очима.

— Ти справді думав, що нас залишити — це шлях до правди?

— Я… — він ковтає. — Я думав, що якщо відійду, вас перестануть мучити тіні.

— А ти не подумав, що ти і є моє світло?

Він різко підводить очі. Лєя стоїть вже перед ним. Обережно торкається його чола.

— Знаєш, я думала, що закохана в того, хто розгадує загадки. Але виявилось, я закохана в того, хто сам — загадка, і не боїться розгадуватись.

— Тоді розгадуй, — каже він пошепки.

Вони торкаються лобами, так, як роблять ті, хто вже знайшов відповідь. Її пальці вплітаються в його. Він не чинить опору. Уперше за довго — просто дозволяє собі бути.

А за кілька метрів, у темряві, екран блимає знову. Архітектор чекає. Але не все можна збудувати без тепла.