6.25 — «Тіні пам’яті»

Ніч. Стіл агентства.

На столі перед Лєєю — ложка. Та сама. Обпечена, холодна. Навіть кавомашина мовчить, як на похороні.
Тесса перебирає фотографії з камер спостереження. Ерік обробляє аудіо. Вирій сидить окремо, мовчки розглядає свій старий записник, до якого не торкався роками.

— Це не звичайна ложка, — каже Лєя. — Це модифікований нейроносій. Може активувати пам’ять.

— Пам’ять… чию? — запитує Тесса.

— Будь-яку, якщо ти — клон, — озивається Ерік. — І якщо той, хто створив тебе, залишив закладку.

Усі дивляться на Вирія.

Він не реагує.

— Вирію… — м’яко каже Тесса.

— Я пам’ятаю цю ложку, — каже він, не піднімаючи погляду. — Її створили не в Лабораторії Гастроклонів. А ще раніше. У місці, яке я ховав навіть від себе.

Тиша. Глуха, важка.

— Там мене навчили двом речам, — продовжує він. — Виживати. І не питати чому.

Спогад Вирія.

Кімната, біла як забуття. Малий Вирій сидить на підлозі, тримаючи металеву ложку.
Хтось заходить — постать у сірому. Без обличчя.

— Вирій. Твоя правда — це їхній страх. Шукай її.
— А якщо я не знайду?
— Тоді вони знайдуть тебе.

Камера вимикається.

Повернення. Агентство.

— Це закладка, — каже Лєя. — Флеш-тінь. Коли Вирій бачив цю ложку — спрацював код.

— А це означає, що хтось розкопує його спогади. Або копіює їх.

— І цей хтось — Чорний? — питає Тесса.

— Чи гірше. Той, хто створив Чорного, — каже Ерік. — І той, хто колись створив… мене.

Тиша. Знову. Але вже інша. Пульсуюча. Загрозлива.

— І ти досі нічого не кажеш про це, Ерік? — питає Тесса.

— Я не певен. Але я думаю, що той, хто створив Вирія, не зник.

Він виймає фото. Стара лабораторія. Напіврозбита табличка:

“Проєкт Нульовий Кодекс. Архітектор – D.H.”

Лея зривається на ноги:

— D.H.?! Це…

— Архітектор, — каже Вирій. — Мій творець.

— І, можливо, батько того, хто щойно залишив нам ложку, — додає Ерік.

Кінець підрозділу.

Камера показує, як хтось у темній кімнаті кладе іншу ложку в інший пакет. На екрані — фото трьох детективів.

На фото — новий підпис:

“Кодекс активовано. Почати фазу другу.”