3.10 — Смак правди з легкою гостринкою

Детективи приїхали на координати, що блищали на екрані останнього файлу. Занедбана оранжерея на краю міста, закрита, заросла базиліком і спогадами.

— Чому саме сюди? — запитала Тесса, виходячи з авто.

— Бо тут усе почалося, — відповіла Пі. — І, можливо, тут ми згадаємо, ким були.

— Або хоча б розберемося, що робив Ратон з пепероні, — додав Ца, дістаючи ліхтар.

Всередині було тихо, аж поки не почувся знайомий, надто театральний голос:

— "Мені ж потрібно було десь зберігати справжні смаки світу. А ще — дещо переховати."

Пан Ратон стояв за скляною вітриною. У руці — лопатка для піци. Біля нього — коробка з написом «Шматок року — 2017», залита соусом і славою.

— Ви думали, я просто розчинився після конкурсу? — продовжив він. — А я вивчив кожен їхній рецепт, кожен маніпулятивний смак. І почав будувати своє. Без гастроклонів. Без фальші.

— То ти викрав пепероні? — спитала Тесса.

— А ви думали, що це була крадіжка? Це була реквізиція. Вони хотіли створити смак, який зітре пам’ять. А я — смак, який її повертає.

Пі наблизилася:

— Тобто ти саботував Basil-X?

— Я… врятував смак, — гордо підняв підборіддя Ратон. — Хтось мав це зробити.

Тесса з Ца переглянулися. Виходить, зникнення вантажівки — це не частина змови гастроклонів, а спротив їй.

Ца простягнув лапу:

— А як ти планував зупинити їх, Ратоне?

— Я не планував. Але ви — можете. Ви знайшли мене. Знайдете й головне гніздо.

Він передав агентам банку. Звичайна банка з пепероні. А на дні — маленький чип з голограмою.

"Лабораторія не в Гастронімі. Вона всюди. І вона вже встигла лишити смак у кожному."

І тут вибухнув аромат. Хитрий, різкий, наче дотик старого фотоальбому язиком. Я відчула, як згадую... не своє життя. А чиєсь інше. Ранки на фермі. Виступ у кулінарному телешоу. Оливкова фієста.

— Ца… — прошепотіла Тесса. — Я знаю, як пахне Агата.

— Я знаю, хто вона, — відповів він.

Але сказати не встиг. Бо голограма згасла, а на її місці лишився напис:

«Наступна дегустація — 4.0. Чекаємо вас».