3.8 — Сповідь базилікового свідка

Агенти сиділи в кутку «Синього Базиліку» за столиком, заваленим крихтами фокачі й салфетками з емблемою у формі троянди й мишачого хвоста. Вирій відмовився від кави, сказав, що на нього і так сьогодні багато навалилось — флешка, Ратон, трюфельна олія, свідок... Тесса нервово крутила чайну ложку в склянці й поглядала на офіціанта, який ніяк не наважувався підійти ближче.

— То… — промовила Тесса нарешті. — Ви — той самий?

Офіціант поправив передник і зітхнув:

— Я — Леон. Був помічником шефа. У лабораторії.

— Шефа? Пана Ратона? — уточнив Вирій.

Леон кивнув, сідаючи навпроти нас. Його голос став нижчим, і здавалося, що навіть базилік на його рукаві зів'яв від важкості спогадів.

— Я ж і підсовував йому ту оливкову банку перед фіналом «Шматка року». Я. За наказом.

— За чиїм наказом? — Пі ледве не перекинула склянку.

— Агати. Але не тієї, що… як би це… не тієї, що на відео.

Тесса з Вирієм переглянулися.

— Більше, ніж одна Агата? — прошепотіла Тесса.

— Одна справжня. Інша — продукт. Клон. Не смаку — а особистості. Прототип.

— Ви хочете сказати, що Лабораторія створила не просто гастроклони смаків, а й... людей?

— Вона пробувала. Пан Ратон був... першим. Потім я. А далі...

Він простягнув нам маленьку коробку, схожу на ті, в яких подають рахунок, але всередині лежала тоненька картка з написом:

"Проєкт Basil-X. Повернення смаку починається з пам’яті."

— Я втік, коли дізнався про справжнє призначення проєкту. Але Агата залишилась. Одна з них.

— Де зараз Ратон? — запитав Ца, схилившись ближче.

— Він теж на волі. Але не той, що був шефом. Інший. Той, що програв. Він зник ще до фіналу.

Тесса стисла чайну ложку. Вирій підсунув мені серветку — мої пальці мимоволі залишили на ложці вм’ятину.

— Усі шляхи ведуть до базиліку, — пробурмотіла Тесса. — Але не кожен базилік зелений.

Леон кивнув. Його очі були повні туману.

— Усе змішалося. Смак і пам’ять. Клон і оригінал. Ми створили надто досконалу копію. І втратили справжнє.