2.10 — Аромат свідка

— Ви не розумієте, — пан Ратон зняв свій капелюшок із лаванди й сів просто на подушку з формою сиру. — Вони не просто клонують смаки. Вони клонують... спогади.

Лея застигла з блокнотом у руках.

— Що саме ви маєте на увазі? — спитала вона, злегка насупившись. — Ви хочете сказати, що їхні страви викликають у людей не просто емоції, а цілі сцени з минулого?

— Саме так, — кивнув Ратон. — Я пробував той десерт… зі смаком першого кохання. І я знову був юним. У полі. Поруч — вона, миша з карамельними очима. Я плакав три години, а потім замовив ще.

— Вау, — протягнув Вирій. — Це сильніше, ніж драми на стримінгах.

— А як це пов’язано з Єнотовою піцою? — спитала Тесса, вже менш іронічно.

Пан Ратон втупився у підлогу.

— Вони хотіли вкрасти рецепт. Їм був потрібен унікальний смаковий профіль. Щось, що неможливо повторити. Ваша піца… вона не просто смачна. Вона справжня. Жива. І хтось із Лабораторії вийшов на зв’язок зі мною. Їх цікавило те, що я знаю про секретний інгредієнт.

— І ви сказали? — Лея тримала ручку на півдорозі до сторінки.

— Ні! — обурився пан Ратон. — Але я сказав… Аґаті.

Тиша.

— Аґата? — перепитала Тесса. — Це ім’я звучить так, ніби вона носить халат і знає забагато про молекулярну гастрономію.

— Вона й носить. І знає, — зітхнув Ратон. — Вона була найкращою у своїй справі. Після того скандалу її ніби не стало. Але тепер я думаю… вона повернулась.

— І хоче взяти реванш, — сказав Вирій. — Через їжу.

— Вона хоче створити нову емоцію, — кивнув Ратон. — Ту, яку ще ніхто не відчував.

— І використовує нашу піцу як основу, — завершила Лея.

На мить усі затихли. Навіть повітря в кімнаті змінило смак — ніби запах базиліку щойно зіштовхнувся з запахом таємниці.

— Нам треба знайти цю Аґату, — сказала Тесса рішуче. — Поки хтось не зламав світ через сир і соус.

— Знову в бій, — зітхнув Вирій, дістаючи з кишені нову серветку для нотаток.

Так, справа ускладнювалась. Але й ставала смачнішою. І аромат нової пригоди вже тягнув за собою кожного з них.