1.9 — Зрада в центрі смаку?

Лабораторія “Гастроклон” — головний зал.

Скляні колби мерехтять, підлога дзеркально чиста, а повітря просякнуте ароматами занадто досконалих смаків. У центрі стоїть Помічник Єнота, колись невидимий персонаж на фоні, тепер — головна фігура сцени. У руках пінцет, а на обличчі — вираз напіврозкаяної людини.

— Це правда? — Лея Пі не відводить погляду. — Це ти передав зразок?

— І що, ти просто взяв бекон з тарілки — і відніс сюди? — додає Вирій Ца, повільно знімаючи рукавички, як перед серйозною розмовою. — А Єнот про це знає?

Помічник опускає очі.

— Єнот… не знає. Я… не хотів зради. Але… Вони запропонували мені щось більше, ніж просто кидати інгредієнти у тісто. Вони визнали мій талант. Сказали, що я можу створити власну піцу. Що я… можу бути кимось.

— Але ким? — тихо питає Тесса. — Людиною, що клонує чуже? Чи тим, хто має смак, але втрачає честь?

Пауза.

Помічник відходить на крок і жестом показує на іншу кімнату лабораторії:

— Там… моя піца. Та, яку я створив сам. Не копія. Моя власна. Я хотів, щоб хтось оцінив.

Вони заходять.

На столі — піца. Без назв, без упаковки. Просто досконале поєднання: карамелізована груша, горіхи, сир із благородною пліснявою… і тонкий соус зі свіжого базиліку.

Лея повільно бере скибку, пробує. Мовчить. Потім Ца.

— Це… нове, — каже Ца. — Це не клон. Це… твоє.

— І ти зрадив нас, щоб створити це? — Лея стискає пальці. — Хіба не можна було просто сказати?

— Я боявся, — зізнається Помічник. — Боявся, що ви сміятиметесь. Що Єнот не пробачить. Я… не хотів красти. Але вийшло інакше.

Тиша.

Тоді Тесса робить крок вперед.

— Ми можемо повідомити про тебе. Лабораторія — поза законом. Але… ми можемо зробити інакше.

— Як? — питає Помічник з надією.

— Ти йдеш з нами. Повертаєшся. І зізнаєшся Єноту. Не як шпигун, а як кухар. Якщо він простить — ми зробимо нову піцу. Разом.

Лея й Ца кивають. Вирок винесено. Але не кара, а шанс.