Розділ 1 — Таємниця Зниклої Піци; 1.1 — Піца зникла швидше, ніж совість

Квартира, де завжди панувала тиша, того вечора жила — не гучно, не голосно, але затишно і смачно. Повітря було просякнуте ароматом щойно привезеної піци: тонке тісто, розплавлений сир, хрусткий бекон, щедро посипаний зверху. На кухонному столі стояла велика коробка, трохи відкрита, наче сама спокушала взяти шматочок. Поруч — чашки з чаєм: чорний для Леї, трав'яний для Вирія, і щось з корицею для Тесси.

Квартира була наповнена теплим світлом і ароматом вечері. Лея — знана у вузьких колах як детектив Пі — сиділа на підвіконні з чашкою чаю, загорнувшись у плед. Її погляд ковзав по вогниках за вікном, але в думках вона вже діставала умовний блокнот — звичка професіонала.

— Тесса запізнюється, — промовила Лея, піднісши чашку до губ. — Сподіваюсь, у неї був поважний привід, бо піца холоне.

— У неї завжди є поважний привід, — посміхнувся Вирій, детектив Ца, що саме завершував налаштування проєктора для вечірнього перегляду. — Може, вона знову підмічала дивні сліди в під'їзді. Знаєш, її шосте чуття іноді працює краще, ніж мій аналізатор доказів.

Дзвінок у двері пролунав так рішуче, що обидва миттєво підняли голови. Через кілька секунд до кімнати увійшла Тесса — енергійна, злегка розпатлана від вітру, з очима, які світилися інтригою.

— Ви не повірите… — почала вона, але її слова обірвались, коли вона побачила коробку на столі. — Стоп. Ви вже відкривали піцу без мене?

— Ми… лише заглянули, — винувато знизала плечима Лея. — Але нічого не брали. Чесно.

Тесса підійшла ближче, нахилилась над коробкою і… застигла.

— Вона… пуста?

— Що?! — Вирій підскочив і обережно підняв кришку. Всередині була лише крихітна смужка сиру та одна нитка бекону, яка зачепилась за край картону.

Тиша, що повисла в кімнаті, була тривожнішою, ніж перша сирена пожежної тривоги.

— Хтось з’їв нашу піцу. Просто… викрав з-під носа, — повільно промовила Тесса.

— І залишив коробку на місці, — задумливо додала Лея. — Дуже зухвало. Надто зухвало.

Вирій нахилився, вдивляючись у порожню коробку, наче міг викликати з неї дух правди.

— Хтось мав доступ до кухні. І час. Значить, ми маємо справу з організованим піцазлочином.

— І мотивація була сильна, — сказала Тесса, сівши навпроти. — Запах ще відчутний. Це було нещодавно. Дуже нещодавно.

Лея одягла тонкі рукавички — улюблений її ритуал перед кожним розслідуванням. Вона обережно зняла кришку з коробки повністю, придивляючись до залишків:

— Краї рівні, не зім’яті. Шматки були акуратно взяті, не вирвані. Це не емоційне поїдання, а чітко спланована операція.

— І злочинець не залишив ні серветки, ні відкушеної скоринки. — Вирій оглянув стіл і підлогу. — Надто чисто. Але чому не винести коробку? Хіба не простіше прибрати докази?

— Можливо, він хотів, щоб ми знали, — припустила Тесса. — Щоб ми шукали.

Погляди трьох детективів зустрілись у трикутнику напруги й азарту.

— Починається, — промовила Лея з тією напівусмішкою, яку мала лише під час найцікавіших справ.

Вирій натиснув кнопку на пульті, і замість фільму на екрані з’явилася схема квартири.

— Розслідування активовано. Перше питання: хто був вдома в останні 30 хвилин?

Тесса одразу витягла блокнот:

— Я. Але я була на балконі — перевіряла те дивне муркотіння.  Може, Кішка щось бачила. А потім полізла через балкон за нею.

— Я був тут, — сказав Вирій. — Але в навушниках. Слухав радіоархів.

— Я... на хвилинку вийшла, — зізналась Лея. — По лимон. Але повернулась за дві хвилини.

Усі троє замовкли. Кожен міг бути, технічно, підозрюваним. Але є ще хтось...

Тонкий скрип почувся зі сторони кухонної шафки.

— Ви це чули? — прошепотіла Тесса.

Лея вже йшла на звук, обережно, без різких рухів.

— Там хтось є, — промовила вона. — І він, певно, щось знає.

— Гном, — тихо сказав Вирій. — Я відчував, що це пахне гномом.

Розпочинається найпікантніше розслідування в історії кухонної криміналістики.