Основна частина

Вчора відпустив мою дружину Юлю в кав'ярню, щоби трохи відпочила від мамських буднів.
Сам залишився з сонною дочкою Рутою.

Коли малятко прокинулося, її треба було чимось зайняти.
Ми перегралися усім, чим можна було, а потім їй до рук потрапив м'яч.
І тут почалося) Малятко з півгодини ганяло з ним по всій хаті, забувши про решту іграшок. Я дивувався ентузіазму і захвату, з якими вона раз-по-раз без будь-яких ознак втоми чи нудьги виконувала одні і ті ж дії зі спортивним снарядом.

Раптом подумалося: коли у мене з'явиться син, і йому захочеться займатися футболом, як я буду реагувати? І одразу після цього, якось сама собою, полилася молитва: "Господи, дай мені мудрості правильно виховувати моїх дітей. Я не знаю, яка дорога для них приготована і яка буде правильною, але я хочу, щоби їхнім вибором у житті керувало не моє свавілля, а Твоя воля".

Вечір закінчився, Юля прийшла додому, радісна від того, що змогла побути наодинці з собою і з Господом. Дивлячись на неї, я теж радів. Радів і тому, що вона отримала відпочинок та втіху; радів і тому, що через час, проведений з малятком, Сам Господь навчив мене ще одній молитві за моїх дітей - молитві за те, щоби не шкодити їм і не думати, що я сам зі своєї дзвіниці краще знаю, що їм потрібно і яку дорогу в житті вони мають обирати, а щоби дійсно щиро шукати Божої волі для них і приймати її зі смиренням, навіть якщо я не все розумітиму.

Згодом мені у новинах раптом трапилося інтерв'ю з головним тренером англійського футбольного клубу "Ліверпуль" Юргеном Клоппом.
У сюжеті розповідалося, як він із простого хлопця, який ніколи нічим не виділявся і вважався невдахою, перетворився в одного з найбільш фахових спеціалістів у футболі. Ця людина настільки захоплено розповідала про свою справу, що я подумав: "От би і мені жити так, щоби у мене горіли очі від того, що я роблю!".

Минулого року Клопп разом з "Ліверпулем" здобув найбільшу футбольну нагороду - виграв Лігу Чемпіонів. Під інтерв'ю було посилання на відео "Юрген Клопп и шесть минут после финального матча в ЛЧ" (https://www.youtube.com/watch?v=cNxZ-7WpXRY).

Мені захотілося побачити, як ця людина відреагувала на результат своєї багаторічної праці. Я ввімкнув відео. Клопп ходив по стадіону, обіймався з гравцями, стрибав від радості - коротше, робив усе те, що роблять люди, коли щасливі.

Дивлячись на його реакцію, я подумав: "Цікаво, чи буду я так само радіти успіхам моїх дітей, коли вони виростуть?".

Аж ось на 4:12 в кадр потрапило дещо незвичне.
До Клоппа підбіг бородатий чоловік у білій футболці і по-синівськи обійняв його.
Коли він напівобернувся, і камера захопила його обличчя, я впізнав у ньому головного воротаря Ліверпуля Беккера Аліссона.

Але що привернуло мою увагу?
Всі футболісти Ліверпуля, які до того потрапляли в кадр, були у червоних фірмових футболках клубу. Аліссон же підбіг до Клоппа у білій футболці.
На цій футболці було намальовано:✝=❤

Аліссон - християнин? Я цього не знав.
Але мені ураз стало дуже-дуже тепло і приємно від того, що він одягнув саме цю футболку.

Я чув багато коментарів з приводу того, що християнські символи не можна наносити на одяг.
І дійсно, якщо ці символи стають лише модним атрибутом, який нічого не говорить про твою віру, а є засобом вираження "релігійних понтів", такі коментарі справедливі.
Але вони втрачають свій зміст там, де християнський символ використовується не як модний атрибут, а як заява щодо приналежності до Ісуса у безбожному світі.
Можна одягти шкарпетки з прапором України, бо "так модно", а можна повісити прапор України в себе біля хати, тому що ти любиш цю країну, і він тобі урочисто нагадує, хто ти і звідки походиш.
Здавалося би, один і той самий символ, але наскільки різне сприйняття значення...

Можна поставити в автомобілі іконки як "християнський оберіг", "тому що так всі роблять", а можна наклеїти на панель приладів улюблене місце з Біблії і отримувати істинне підбадьорення від Бога через нього.

Аліссон міг одягнути будь-яку футболку.
Але він одягнув саме таку. І ходив у ній по стадіону, де була ціла купа атеїстів і купа представників чужих істинному Богу релігій.

І я подумав: "Це теж подвиг віри. Це теж здатність сміливо заявити, хто ти і Хто твій Цар. Люди вміють читати символи. Особливо люди футболу. В футболі багато символів. І ті, хто бачив футболку Аліссона, хай навіть йому жодного разу не дали в руки мікрофон на тому стадіоні, бачили, Кому він належить".

Пройшло ще трохи часу. Я зайшов у фейсбук. Там я підписаний на кілька християнських груп. Одна з них - "Любящие Бога и призванные по Его изволению". І ось я заходжу в фейсбук, і мені практично одразу вибиває новину з цієї групи: "Роберто Фирмино принял водное крещение".

Щоооо??! Роберто Фірміно - нападник того самого Ліверпуля, в якому тренером Юрген Клопп і в якому воротарем Беккер Аліссон!
Невже віра Аліссона полягає не лише у нанесенні християнських символів на футболки? Невже саме він розказував Фірміно про Ісуса?

Я забиваю в гугл текст "Крещение Роберто Фирмино".
І першою мені вибиває новину: "Бобби Фирмино, при поддержке Алиссона, прошёл обряд крещения".

Хто дочитав до цього моменту, подивіться цю новину самі: https://mylfc.ru/news/27304
Там є відео. На цьому відео зображений не просто обряд. Дружина Фірміно і Аліссон плачуть, а сам Роберто радіє. Коли ти проходиш "просто обряд", таких емоцій не буває.

Законник може і на цьому відео "придертися" до того, що, мовляв, на Фірміно є татуювання, "а значить, його хрещення нещире". Чув багато подібних "висновків", які робили "віруючі зі стажем", приймаючи на себе функції Бога, навіть не спитавши у Нього, і убиваючи перші паростки віри у неутверджених душах.

Але я бачив багато християн з татуюваннями,які вони зробили до того, як прийшли до Ісуса.
А ще я бачив, що на Аліссоні немає жодного тату.
А ще я знаю, що і у Аліссона, і у Фірміно є довготривалі контракти з Ліверпулем.
А це означає, що вони ще довго як мінімум чотири рази на тиждень будуть бачитися на тренуваннях. Майже впевнений, що їхні зустрічі тепер регулярні і після тренувань.
І якщо Аліссон мав такий вплив на Фірміно, що той при всіх своїх безбожних друзях, знайомих і фанатах не побоявся заявити всім своїм підписникам, що став християнином, то цей вплив матиме місце і далі. Відео зі свого хрещення Фірміно, на секундочку, розмістив на своїй офіційній сторінці.

Я з дитинства постійно чув твердження про те, що великий спорт - не для християн і не для дітей християн. Одним із аргументів на користь цього в моєму оточенні було те, що великий спорт несе в собі багато спокус, і що людина, яка в нього йде, набагато легше може втратити шанс підкоритися Ісусу, ніж середньостатистична.

Емоціями і душею я далеко не завжди погоджувався з цією аргументацією, але, щиро вважаючи, що маю бути покірним всьому, що говорять більш досвідчені люди, намагався цю незгоду в собі придушувати.

Сьогодні настав час змінити думку.
Сьогодні я чітко розумію, що риторика щодо того, що у окремих сферах діяльності людина може швидше забути про Бога, є всього лиш наслідком грубої недовіри віруючих до Нього, від банального невміння довіряти Йому тих людей, за яких ми переживаємо.


Сьогодні я розумію, що саме Бог влаштував шлях Аліссона у великий спорт.
І що саме Бог, і ніхто інший, влаштував Аліссону зустріч із Фірміно.
У Аліссона перед Ліверпулем було ще шість пропозицій від великих клубів.
Він міг перейти у будь-який. Але перейшов саме у Ліверпуль. І якщо це було заради одного лиш Роберто - воно того вартувало, бо для Бога цінна кожна душа. І тільки Він вирішує, якими шляхами кого до Себе приводити.

Законник скаже: “Не будь таким сміливим. Подивимось-подивимось, що буде з Фірміно через 5-10 років, і тоді й побачимо, чи був його прихід до Ісуса щирим”.
Що ж, законник хай і дивиться.
Але я - не законник. І я знаю, що в Божих очах набагато краще вірити у щирість чийогось каяття, незважаючи на його недоліки, ніж підозрювати всіх і вся в нещирості і плекати сумніви у спасінні всіх, хто не відповідає твоїм уявленням про святість.
І я знаю, що той же Фірміно три роки тому був алкоголіком. А зараз заявляє, що відає себе Ісусу. І я краще буду вірити, що побачу його на небі, ніж з‘їдатиму себе підозрами щодо його християнства.

Ми не знаємо, чи не передбачено Богом і для наших власних дітей стати таким самим містком до Ісуса, яким став Аліссон для Фірміно. Тому якщо мої діти захочуть бути спортсменами чи політиками, я буду вчитися не “обрубувати” їм їхній поступ, незважаючи на те, які у мене враження про “ризиковість” цих сфер діяльності для їхніх душ.

Я буду вчитися довіряти їх Богу. І якщо твердження про те, що світло найкраще сяє в найтемнішому місці, справедливе, тоді мої діти, які будуть з Богом, стануть Його світилами навіть у найбезбожніших середовищах.

“Ризикове” футбольне середовище не змусило Аліссона навіть набити тату. Хоча я знаю багатьох пересічних християн, які собі це дозволяють. Я не кажу уже про купу набагато гірших речей, які Аліссон не робив, бо Бог дав йому силу не піти на поводку у недоброго оточення.

“Ризикове” язичницьке середовище не зламало Даниїла.
“Ризикове” юдейське середовище на зламало Павла.
Бог зробив свою роботу через цих людей незалежно від того, що “могло вплинути на них”.

То яке ми маємо право сумніватися в тому, що Він зробить свою роботу і через наших дітей?