Глава 12

Мідея шумно зітхнула. Не знаючи, якими словами йому можна пояснити про істину, вона в задумі кусала губи, і чим довше вона мовчала, тим пильніше ставали погляди.

- Не смій цього робити в присутності дванадцяти чоловіків! - строго кинув їй Данат, дивлячись на її закушену губу. - Відповідай!

Мідея у відчаї похитала головою, і вогонь в багатті змінив свій колір. Знаки знову підштовхували її, але ж про це вона хотіла мовчати до останнього, щоб не спокушати їх зброєю, якою насправді володіла. Піднявшись на ноги, вона зірвала з себе накидку, рвонувши сукню на плечі, оголюючи його, щоб зірвати наліт. Данат при цьому мало не застогнав від бажання доторкнутися до неї. Судомно ковтнувши, він не спускав з неї очей.

- Це знак ордену, - пояснила Мідея. - Орден священного Аввіна. Всі черниці й послушниці, які входили до цього таємного та древнього ордену оберігали нашу святиню. Ти хотів дізнатися, що ж я приховую? Так дивись же! - і раптом дівчину з ніг до голови огорнуло полум'ям, і вона стала живим факелом!

Хтось із лицарів в жаху кинувся вбік, хтось спробував загасити її своїм плащем, але полум'я зникло так само, як і з'явилося, не заподіявши Мідеє ні найменшої шкоди.

- Цей вогонь не обпалює, їм не топлять піч, - продовжувала вона, як ні в чому не бувало. - У цього вогню є своя душа, він жива священна істота. З цього полум'я, колись був створений наш світ. У ньому закладена величезна сила, для нього немає нічого неможливого, але його ніколи не використовують заради злих вчинків та обов'язково слідують законам Аввіна. Це цілий звід складних правил, коли і де можна вдаватися до сили священного вогню. І якщо цей вогонь загасити, все до останньої іскри, причому загасити його можна тільки за допомогою особливого закляття - тоді світ зануриться в пітьму та душевні муки, хвороби та відчай поглинуть його повністю. Допоки горить хоча б одна лампада зі священним вогнем - є надія, є радість, відкритий шлях для любові та віри. Ось тому поплічники темної сили будуть шукати мене - щоб загасити останню іскру та знищити мене - єдину, що залишилася в живих берегиню вогнища!

- Хочеш сказати, ... що в наших руках доля світу? - вражено промовив Данат.

- Ні, князю, не в твоїх, але вона може опинитися під вашим захистом. Сила шукає порятунку, щоб зміцніти та відродитися знову. І чомусь вона вибрала саме вас, якщо вже мене привело до Фарасу. Хоча я не розумію, як такі як ви можете захистити силу, не інакше, як Аввін вирішив врятувати ваші душі, - промовила Мідея, втомлено зітхнувши. - Задоволений відповіддю, або будеш мене й далі питаннями мучити? Ти в цьому сильний як ніхто.

- Так просто тобі від мене не відбутися, - посміхнувся Данат. - Монастир, знання, живе полум'я, це ясно, але якщо у тебе немає дару, як тоді ти можеш бачити майбутнє і рятувати від смерті, тим більше, що силою цього Аввіна не завжди можна користуватися? - прискіпливо глянув він на неї.

- Який же ти допитливий! Всі кишки мені вимотав! - важко зітхнула Мідея, явно не маючи бажання присвячувати його ще й в це. - Ти маєш рацію, дару у мене немає, тільки знання. Але ... я його позичила ... у тебе. В тобі зберігалася спадщина твоєї матері. Це все, більше секретів немає.

Тепер зацікавлені та здивовані погляди лицарів скинулися вже на князя, який кілька миттєвостей стояв здивованим, а потім підійшовши до Мідеі, кивнув їй в бік лісу:

- Підемо, розкажеш мені про це наодинці!

- Я б не стала віддалятися від багаття, нам потрібно триматися всім разом, цей ліс небезпечний, - запротестувала дівчина, котру князь безцеремонно потягнув за собою, схопивши за руку.

- Найнебезпечніше тут і зараз - це ти, Деє! І це мені має бути страшно! - відійшовши подалі від чужих вух, Данат відпустив її, - Ти хоч греблю гати можеш стверджувати протилежне, але для мене ти все одно залишаєшся відьмою з очима лісової мавки! А тепер я хочу почути як, що і для чого ти там позичила!

- Ніяк не збагну за що мені послано покарання в твоєму обличчі! ... У твоєї матері був дуже сильний дар, ти про це знаєш, але не хочеш, щоб про це дізналися твої друзі, - спокійно промовила Мідея, пильно заглядаючи йому в очі при світлі повного місяця, який так ясно висвітлював сум'яття князя. - У момент смерті, твоя мати послала дар в тебе, мабуть сподіваючись, що коли-небудь він перейде у спадок твоїй дочці. Так чи інакше, Ванесса сховала свою силу в тобі, але ти не міг нею користуватися навіть якби й захотів. Я відчула її та перейняла, використавши наш тілесний зв'язок і особливе заклинання. Але користуватися даром твоєї матері я можу лише тільки тоді, коли ти знаходишся поблизу.

- І зробила це ти ... коли лягла зі мною вдруге, перед тим як я тебе вигнав, - ошелешено вимовив Данат, після чого раптом почав давитися від нервового сміху. - Виходь що ти, ... просто використала мене! ... Неймовірно! Відчуваю себе зґвалтованим ... жертвою заповітної мети! ... Виявляється, слова «ти висмоктала з мене всі сили» мають цілком певний сенс! А що буде, якщо я тебе вб'ю?! - припинивши сміятися та збліднувши, Данат схопив Мідею за горло. - Повинно бути тоді мої муки припиняться?

- Закляття, яке тепер нас зв’язує ні за що не дозволить тобі мене вбити, - прохрипіла Мідея, - Про які муки ти говориш? Відпусти ... я задихаюся.

- Ти ще не знаєш, що таке задихатися! - прогарчав він, все ж відпускаючи її. - Якщо я не можу тебе вбити, тоді це зробить хтось інший, якщо ти не знімеш з мене це прокляття!

- Яке ще прокляття? - дивувалася Мідея, розтираючи шию.

- Забула? Тоді в бібліотеці, поранивши мене своїм кинджалом, в серцях ти побажала мені, щоб я відчував пекельні муки, але щоб страждала не моя плоть, а душа, і щоб ці муки нічим не можна було погасити, а я взяв та додав, що мовляв, нічим крім тебе!

- І що? Щось ти не дуже схожий на мученика. Це були прості слова, кинуті в запалі люті, вони не були підкріплені закляттям, і у мене тоді ще не було твого дару, щоб вони мали силу!