Глава 10

Вона прощалася з Мілкою похапцем.

- Ну, куди ж ти підеш, га? Може, впасти перед окаянним на коліна та вблагати його залишити тебе? - мало не плачучи, пробурмотіла Мілка, чіпляючись за подругу.

- Оце вже ні, не буду я його просити, - похитала головою Мідея, вимучено посміхнувшись. - Значить, просто прийшов мій час покинути це місце. Поживу трохи в Мінасі, поки не зрозумію що мені робити далі. Я буду поруч, не зітхай. Ось тільки ... мені б не завадило трохи монет на перший час, - зніяковівши, Мідея відвела погляд. Важко було просити у них милостиню, а ще важче було розлучатися з небайдужими, що стали дорогими для її серця людьми.

- Ось тримай, - підпливла Гвен, щиро обіймаючи її. - Візьми, дівчинко, тут двадцять срібників. Бери, бери, і не здумай віддавати мені борг. Я тобі за Мілку більшим зобов'язана. Ледь втрималася, щоб не отруїти того проклятого ведмедя. Так, ось ще, в Мінасі знайдеш Повету, вона моя сестра, спитаєш у неї притулок, скажеш, що від мене, там ображати не будуть.

- Дякую, ... спасибі за ваше добро, - схвильовано прошепотіла Мідея, знову обійнявши їх по черзі.

На світанку, щулячись від пронизливого холоду, вона вийшла за ворота замку. Щось раптом змусило її озирнутися та підняти очі. Там біля вікна, вона побачила князя, який проводжав її поглядом. Навіть звідси, його обличчя здалося їй перекошеним якимсь болем та відчаєм, але Мідея ні краплі не шкодувала про те, що покидає цей замок. На якусь мить їхні погляди зустрілися, і в кожному з них застигла уперта твердість.

Данат стояв та чекав, поки вона не зникла з поля зору. Тягар таємниці, яку він зберігав про свою матір, був занадто важким для нього, і він просто не міг дозволити, щоб хтось ще дивлячись йому в очі, знав цю правду. Почувши це від Мідеі - він відчув справжній жах. Страх від того, що це станеться знову. Навіть незважаючи на свою таємничу залежність від цієї дівчини - Данат не міг дозволити їй залишитися в його житті.

До Мінаса було рукою подати. З другими півнями вона вже дісталася до поселення, відшукавши Повету, яка виявилася кухаркою в одній з місцевих таверн. Мила жінка, яка гостинно надала їй притулок у своїй халупі, відмовилася навіть взяти гроші. Вочевидь, історія з ведмедем досягла і її вух, викликавши повагу на адресу сміливої дівчини, яка врятувала доньку всім відомої та шанованої матусі Гвен.

Для початку Мідея напросилася до неї в помічниці, тому як поняття не мала, що їй робити далі, куди йти, і як бути з магічним даром, котрий вона витягла з Даната. Дівчина заплуталася в знаках та в мінливому відчутті волі священного вогню ніби в липкій павутині. Мідея вирішила просто чекати, в надії, що сила проявиться, знову вказуючи їй чітко зримий шлях.

І в цьому вона виявилася права. Рівно через три дні, після того, як вона покинула замок, і вже звичайно не випадково - їй випала нагода зіткнутися з Ліонелем. Він як раз зайшов до таверни, і Мідея, спіткнувшись, мало не налетіла на нього, не помітивши через гору глиняних черепків, які вона як справжній жонглер тягла на кухню.

Побачивши її Ліонель сторопів, явно не чекаючи її тут побачити. Але те, що він досі був ображений на неї - було чітко видно по його очах. Мовчки, змірявши її зневажливим поглядом, Ліонель розвернувся та вийшов геть.

Гірко посміхнувшись йому вслід, Мідея тільки похитала головою,

 «Значить, як вам розважатися, мацаючи кожну ліпшу дівчину - це гідно благородного воїна, немов це писаний закон. Але якщо раптом нехтують вами - то це вже вічний осуд та презирство до негідної зрадниці! А я тобі зовсім й не зраджувала, тому як і в вірності не клялася. Я дійсно ховалася за тебе, шукаючи порятунку. І ти був посланий мені для того, щоб привернути увагу проклятого князя, інакше без цього суперництва Данат розтоптав би мене, навіть не помітивши, як до цього розважався з десятками інших. Вседозволеність, яка сприймається вами, як данина шляхетному роду повинна дати вам урок. Безчинства повинні припинитися. Але ти був милим зі мною, Ліонелю, і я тобі за це вдячна», - міркувала Мідея, і тут раптом сила вказала їй чітке видіння. Воно стосувалося Ліонеля та їхнього майбутнього. Майбутнє, яке ще можна було змінити. Стираючи з чола холодний піт, Мідея тепер зрозуміла, чому вона повинна була опинитися саме тут, в цей час і в цьому місці.

***

 Він вже кілька днів не випускав кубка зі своїх рук, але пінистий напій більше не усмиряв його мук, як і холодні струмені дощу, під якими він міг стояти годинами. Вже нічого не рятувало князя від пекла, яке випалювало його нутро.

Схопившись, Данат закричав від болю, взявшись зривати з себе одяг. Його руки, спина та груди були суцільно вкриті моторошними пухирями.

- Що за ... ти хворий, мій князю? - сторопівши, пробурмотів один з лицарів. - Потрібно негайно покликати лікаря! Хоч би це вино не виявилось отруйним!

- Не потрібно ніяких лікарів, і це не та отрута, про яку ви думаєте. ... Це все чортова відьма, - важко дихаючи, вимовив Данат. - Але я знаю, що мені може допомогти - хороша бійка. Меч, кінь та ворог, ось що мені потрібно! Збирай всіх, Дюку, готуйте збрую, сідлайте коней - ми вирушаємо в північні землі!

Ліонель з'явився останнім, не хоча вскочивши в сідло, похмурий та мовчазний, яким він і був останнім часом:

- Це буде наш останній спільний похід, Данате, - подивився він на колишнього друга важким поглядом, - Після повернення я покину твої землі, так буде краще для нас обох.

- Як забажаєш, - стримано кивнув йому Данат. - Коли ми повернемося, я видам тобі гарантійну грамоту, більше я нікого тримати не збираюся.

Князь та одинадцять його лицарів рушили із замку, прямуючи з відповідним візитом до Гратобора, князя північних земель. Данат чув, що в тих суворих краях майже безперестанку спалахують битви, воїни Гратобора вибирали собі супротивників нібито слідуючи за напрямком вітру, винищуючи всіляку нечисть, якою кишіли ті краї. І Данат бажав взяти участь в якомусь з тих побоїщ, тому як зараз лише цього жадала його суть, вважаючи, що жар битви, загасить цю ниючу порожнечу в його душі. Мідея почала йому ввижатися в похмурих коридорах замку вдень та вночі, тому він поспішав скоріше забратися, щоб відірватися від тіні цього зеленоокого монстра, який переслідував його майже весь час.