Глава 9

Сунувши руку в зібраний поділ фартуха, Мідея дістала рибину та кинула нею в звіра, який вже мчав прямо на неї. Запах їжі відвернув увагу ведмедя, але тварина була сильно розлюченою, щоб не поспішаючи з'їсти ласощі. Наступивши лапою на рибину, ведмідь грізно загарчав, повівши мокрим носом. Мідея стала обережно задкувати. Клишоногий хижак рушив за нею. Спочатку повільно, потім швидше. Вона добігла до клітки, в якій його тримали, та витрусивши туди залишки риби, сховалася за ріг вольєру. А лицарі та слуги, які не відставали від ведмедя, за допомогою пік та рогатин завернули бурого в його апартаменти, з полегшенням зачинивши за ним дверцята.

- Зміцніть засуви та давайте йому жерти й побільше! Не знаю, що на нього такого найшло?! Але якщо це трапиться ще раз - я вас посаджу на його місце! - гнівно кинув Данат слугам.

- Що на нього найшло? - вимовила Мідея, виходячи зі свого укриття. - О, як раз ваша світлість повинні дуже добре його розуміти - у ведмедя зараз шлюбний період, йому потрібна самка, яку він відчув. Тільки ось у тварин це трапляється раз на рік, а у деяких людських істот це не припиняється ніколи! - йдучи, вона сердито блиснула очима в його бік.

- А вона починає мені подобатися! - засміявся Вінс, штовхнувши князя ліктем.

- І не намагайся, друже, адже її навіть ведмідь боїться, - скривившись, промовив Данат, зробивши вигляд, що сам він не помітив її єхидного та образливого натяку.

- Не кажи, з усього видно, що дівчина відважна, розумна та з характером. Я б на такій одружився! - вишкірився Вінс.

- А як же твої діти та Кара в Мінасі? - криво посміхнувся Дюк. - Нехай Кара тобі й не дружина, але це не заважає їй влаштовувати тобі прочуханки.

 Те, що з ним відбувається щось незрозуміле, молодий князь найбільше став відчувати вночі. Це спопеляюче його зсередини почуття накочувало і вдень, але не так гостро, та й справи князівства або безтурботні перепалки зі своїми легіонерами дозволяли йому відволікатися.

А ось вночі ... мучився він довго, не в силах заснути. Не допомагало навіть випите вино, його більше не вабили юні діви. Зсередини його немов поїдала якась тяжка хвороба, в грудях стискалося та пекло від незрозумілої туги. Немов його щось кликало, притягаючи до себе з неймовірною силою, без цього він не міг дихати, без цього він розривався та знемагав.

Але ось що було дивно, і що безумовно насторожувало, наводячи на підозрілі думки - йому ставало легше, коли він бачив Мідею! Це збивало Даната з пантелику. Він шаленів!

Йому було достатньо кинути погляд на цю дівчину - і біль відступав, але якщо якийсь час вона не потрапляла йому на очі - біль повертався та ставав сильнішим, змушуючи його думати, що якщо йому доторкнутися до Мідеї, ці жахливі відчуття зникнуть взагалі. Тому він навіть не намагався її уникати, навпаки, Данат навмисне став шукати можливості бачити служницю.

Такий стан просто зводив його з розуму, він був князем, у нього була влада, багатство, він міг отримати собі будь-яку жінку, яку б тільки побажав, але таємну радість йому доставляло бачити просту служницю, дівчину з зухвалим характером, яка з недавніх пір стала робити вигляд, що його взагалі не існує! Вклоняючись йому, вона дивилася крізь нього як на порожнє місце нищівним поглядом. Вона більше не колола його своїми гострими зауваженнями і не відповідала, коли він звертався до неї. За це він злився на неї. Моторошно. Просто лютував, але все одно не міг відмовитися бачити її, хоча розумів, що його особливе ставлення до цієї дівчини вже всі стали помічати. Нікому іншому він би спуску не дав, за подібне свавілля та зухвалість хтось інший вже давно б гнив в ямі або бовтався на шибениці, іншу служницю за такі неповажні витівки, щонайменше, вже б відшмагали, але не Мідею.

Втрачаючи розум від потреби бачити її, Данат став проклинати той день, коли він вперше зустрів цю дівчину.

Якщо йому доводилося бенкетувати в замку, то кожен раз тільки вона прислуговувала за столом. Данату навіть не доводилося віддавати такий наказ, вже свідомо знаючи про забаганки князя, Кресс сам відправляв Мідею до залу. І кожного разу вона залишалася байдужою до жартів лицарів, дивлячись на все сумними задумливими очима.

Ось і зараз вона ковзала з глечиком в руках немов якась безтілесна тінь.

Данат навмисне штовхнув свій кубок, розплескавши вино на стіл:

- Ти пролила вино, тепер це не стіл, а свинарник! - зневажливо кинув він, не зводячи очей з Мідеі. А вона мовчки промокнувши ганчіркою стіл, знову, як ні в чому не бувало, долила вина в його кубок. Але Данат ще раз його штовхнув, проливаючи вино:

- А я сказав, що ти не вмієш його подавати, воно кисне від одного твого вигляду! - вигукнув він їй в обличчя, але вона в черговий раз не піддалася на його провокацію. Мідея знову, мовчки витерла стіл та долила вина, не дивлячись на князя. Спалахнувши від гніву, Данат розмахнувся, змітаючи зі столу все, що йому попалося під руку - кубки та страви з наїдками:

- На похоронах й то веселіше! Ну, скажи мені хоч щось! Скажи, що злишся! Скажи, що ненавидиш свого князя! Подивись на мене та виплюнь своє чергове прокляття! - вигукнув він, зірвавшись, та схопивши дівчину за плечі. Але Мідея навіть не здригнулася, залишаючись байдужою до його люті. Данат загарчав, його трясло від незрозумілих відчуттів, які його майже розривали. Наймолодший з лицарів, Ікар, кинувши назад на таріль недоїдений шматок м'яса, невдоволено при цьому йому зауважив:

- Залиш її, Данате. Що ти немов з ланцюга зірвався? Хіба тобі мало того, що тепер Ліонель уникає всіх нас і вічно стирчить в дозорах? Хоча на її місці, я б вже давно плюнув тобі в морду. Вже пробач, але навіть мені ніяково на все це дивитися.

- Не подобається - не дивись! - огризнувся Данат. - Новий захисник знайшовся? У неї немає права мовчати, коли я з нею розмовляю! - і він з пристрастю подивився на Мідею, загрозливо стиснувши її за плечі. - Я буду трясти тебе до тих пір, як ти не заговориш!