Глава 6

- Ти божевільна, але все одно ти справжнє диво, - проказав Ліонель, наче зачарований, загортаючи оголену та мокру дівчину в сухий рушник, після того, як він допоміг їй вимитися. - Про що ти тільки думала, Мідеє?!

- Я не знаю, - знизала вона плечима. - Я не хочу, щоб князь наближався до мене, коли це відбувається - мій розум охоплює незбагненний відчай і я перестаю розуміти, що роблю.

- Шкода тільки, що Данат цю погоню тобі в житті не забуде.

- І я теж, - пирснула Мідея, знову залившись дзвінким сміхом. - Він був такий кумедний в цьому борошні та пір'ї! Ой, я не можу!

- І я не можу, - ледь чутно прошепотів Ліонель, притискаючи її до себе все сильніше, - Не можу, як хочу тебе. …Тільки моя.

І навіть на наступний день, коли їй знову довелося прислужувати лицарям за обідом, варто було їй тільки кинути погляд на князя, як тут же довелося затиснути долонею рот, щоб стримати сміх.

- Смішно тобі, так? - не проскочило це повз уважного Даната. - Я теж радий, що за цей проступок ти цілий рік не будеш отримувати платні, відпрацьовуючи завдану шкоду, за розгромлену кухню, мій зіпсований одяг та приниження чоловічої гідності. І це я ще виявив прихильність. Протягом цього часу ти не маєш права залишати замок без мого відома, інакше відразу будеш зарахована до біглих рабів і довічної кабали. Тепер тобі смішно? - і він вчепився холодним жорстким поглядом в ці іскристі зелені очі. Але замість того, щоб гірко хитати головою, Мідея взяла й зухвало кивнула йому, посміхнувшись. На мить Данат розчаровано застиг. А потім заговорив знову:

- Точно, у тебе ж є твій Ліонель, навіщо тобі срібло та самоцвіти!

- Вірно, ваша світлосте, кохання не купиш ні за які земні багатства, - спокійно промовила Мідея, з почуттям власної гідності розливаючи вино.

- Кохання? - презирливо перепитав Данат, якось незрозуміло змінившись в обличчі. - Налий собі вина, Деє!

Мідея здригнулася. Так її колись кликала мати. Дуже давно. Забута материнська ласка та голос. А тепер раптом князь так легко назвав її скороченим ім'ям, немов заглянувши в її душу.

- Але я не п'ю вина, ваша світлосте, - тут же злякано пробелькотіла вона.

- А ти візьми та спробуй. Я наполягаю! Я хочу, щоб моя служниця випила з мого кубка. Випий ... за любов! - Данат витримав паузу, а потім додав. - За любов до Ліонеля, якщо така звичайно є.

Мідея зустрілася очима з Ліонелем.

- Ти не зобов'язана цього робити, - промовив він, хмурніючи. - Данате, досить вже знущатися над моєю дівчиною!

Але Мідея зовсім не хотіла здаватися і давати привід для нових причіпок князя. Рішуче підійшовши до столу, вона схопила наповнений кубок і осушила його в кілька ковтків. Вона лише встигла розгублено скрикнути, перш ніж впасти прямо в обійми Ліонеля.

- Знайди собі іншу жертву, мій князю, або мені прийдеться битися з тобою. Я вже починаю думати, що ти мучиш її на зло мені, - з жорстокістю сказав Ліонель, виносячи дівчину із залу.

Привівши Мідею до тями, пишна Гвен посадила її поруч з собою, нависаючи над нею своїми складками. Взявши її за руку, Гвен промовила зі щирим співчуттям:

- Ліонель пішов. Цей хлопець, звичайно, не найкращий, якого можна зустріти в житті, але він, принаймні, хвилюється за тебе. А ось від нашого князя ти мала триматися подалі. Ох, як далеко! Але вже пізно. Цей хлопчисько скажений! Несамовитий з якого боку не підійди! З ним ніхто не міг впоратися навіть в дитинстві, а зараз й поготів. Якщо він вбив собі щось в свою макітру, то розіб'ється, але зробить так, як хоче. Я тобі, дівуля, так скажу - наша бабська доля ох нелегка, і ти повинна вчинити мудро, вибираючи меншу купу золи, тому як дещо спалити все-таки прийдеться. Крові допускати не можна! Для них це забава, вони з легкістю грають своїми та чужими долями, а тобі потрібно вистояти між ними. Вже я бачила, як дивиться на тебе Ліонель, і встигла помітити, як витріщається на тебе наш князь - як на трофей, який він зобов'язаний здобути. Вони змагаються і їм плювати, що при цьому відчувають такі як ми. Твоя біда в твоїй красі, творець воістину глумиться над простолюдинами, нагороджуючи їх принадами. Тобі потрібно бути хитрішою, думай перш, ніж щось ляпнути або зробити, тоді й ти будеш у виграші.

«Та вже» - промайнуло у Мідеї в думках, - «Але якщо врахувати, що сюди мене привела сила священного вогню, то ... я взагалі нічого не розумію! Чому мене прив'язує до Ліонеля? Чому я повинна бути якимось дурним трофеєм? Чому мої долоні в присутності Даната, як тисячі то розпечених, то позмінно холодних голок? Чому сила хоче, щоб я залишалася тут?»

Але найбільше дівчину хвилювало те, що зароджувалося в її душі. Почуття. Такі різні, які терзали її незбагненністю, розбурхуючи та ваблячи.

Цілих вісім днів, Мідеї вдавалося не потрапляти на очі князю, який вочевидь ще дуже на неї злився. Звичайно ж не без допомоги вірної Мілки, обходячи накази Кресса, вона дуже вдало ховалася від цього чудовиська.

З Ліонелем вони зустрічалися кожен вечір в тій же кімнатці в башті або в бібліотеці. Ні, книг вони не читали. Як їй потім пояснив Ліонель - «сюди ближче, і сюди вже давно ніхто не заглядає, ні слуги, ні лицарі». Спраглих пізнати істину не знаходилося, а Ліонеля з'їдала інша спрага, далека від клинопису.

Їхні зустрічі були доволі пристрасними, повними поцілунків, але короткими, ночувати з нею він не міг. Ночами Ліонель із загоном воїнів ніс службу десь на дозорному посту. Йому залишалося стояти в дозорі ще три ночі, але в той вечір він знову обіцяв відвідати її.

Мідея чекала на нього, сидячи на канапі піджавши ноги, захоплено читаючи стародавній рукопис, складений з підшитих пергаментів валлійською мовою. Це був «Літопис про діяння відьом». У ньому засуджували навіть тих знахарок, які  діяли лише на благо людині. В ім'я порятунку невинних душ, вважалося, що своїм втручанням знахарки кидають виклик творцеві. Навіть натяк на магію вважали дуже великим злом, яке мало каратися смертю. Мідея відверто дивувалася, чому люди так боялися і ненавиділи тих, хто просто намагався їм допомогти. Прочитане сильно засмутило її, з дитинства ввібрані вчення ордену, змушували її обурюватися з приводу людського невігластва.