Глава 4

Мідея дозволила йому укласти її на ліжко. Сам Ліонель ліг з боку, обіймаючи її однією рукою. Дівчина намагалася зрозуміти, що ж вона таке відчуває, коли поруч з нею знаходиться напівголий чоловік, і його губи безсоромно лоскочуть її за вухом. Вона не могла сказати однозначно, що їй не подобалося. Було навіть трохи приємно. Проймало якесь незнайоме тремтіння від п'ят до самих кінчиків волосся.

Ліонель тихенько застогнав, наче поранений звір, втупившись у подушку.

- Що? - Мідея різко повернулася до нього обличчям. - Тобі потрібна досвідчена жінка, а зі мною тобі буде ... тоскно.

- Зовсім ні! - Ліонель глянув на неї якимось затуманеним благальним поглядом. - Ти зводиш мене з розуму, Мідея, але я ж обіцяв не примушувати тебе. Таке відчуття, немов знемагаючи від спраги, я тягну руку до чаші з водою, але її відсувають все ділі й далі, і здається, що я вже не в силах це винести.

- Ти порівнюєш мене з цілющою водою? - здивовано пробурмотіла вона, придивляючись до нього уважніше.

- Або з вогнем, - продовжив Ліонель. - Наче замерзнувши до напівсмерті, я намагаюся простягнути руки до полум'я, але воно постійно уникаючи, доводить мене до божевілля, змушуючи бажати лише одного - тепла, - прошепотів він, і іскри, які промайнули у нього в очах, зачарували Мідею. Її вразило, як чітко знаки проявляються на її шляху. Спочатку, Ліонель був першим, кого вона побачила з лицарів, а тепер ось ці порівняння з його вуст.

- Ти сказав вогнем?

Але він вже не відповідав. Він знову цілував її, з жадібністю вп’явшись в її губи. Нарешті, зі стогоном, йому вдалося стягнути з неї одяг. Тепер Мідея вже не думала про те, що це припиниться, чи що у неї є можливість втекти. Вона дозволила йому торкатися до себе. У деяких місцях, її дихання завмирало, а серце зривалося та кружляло, чи то кудись падаючи, чи то злітаючи вгору. Заборонені ласки чоловіка, якого вона ледь знала, змушували її завмирати від незнайомого їй до цього задоволення. Він наче розбудив її тіло. Усередині все пекло та палало. І вона відчула, що значить …віддатися. Всі його рухи були дбайливими та ніжними. Навіть ці сильні поштовхи, якими він забрав її невинність, не завдавали їй особливого болю. Сталося щось таке, що розлилося по венах і змусило її на мить провалитися в забуття. Відразу з дівчини вона перетворилася на жінку, а чужий чоловік, в обійми якого вона так несподівано потрапила - раптом став кимось близьким. З ним було так тепло і спокійно, якась тиха радість огорнула її, коли вона слухала його дихання засинаючи.

І як тільки світанок пробрався в цю кімнатку, міцні чоловічі руки знову обійняли дівчину, з бажанням притискаючи її до себе, розбудивши її поцілунками. І знову відверта пристрасть спалахнула з новою силою, все швидше й швидше, несучи її кудись до зірок, які ще виднілися в горищному віконці. 

- Я ж не завдав тобі страждань? - прошепотів він.

Прикрив очі, Мідея ледь посміхнулася, похитавши головою.

- І що тепер буде зі мною? З моєю честю? - тихо запитала вона. - Бідну дівчину легко зробити безпутницею тому що на вашому боці сила та влада. Мені варто повірити в те, що тепер ти мій покровитель або потрібно зробити вигляд, що я тебе знати не знаю? Як називаються такі стосунки?

- Схоже, що ти й справді зросла в лісі, - натягуючи чоботи, кинув Ліонель. - Ні, таємниці з цього робити не варто. Тепер ти моя дівчина, моя пара, і ніхто не має права образити тебе.

- Навіть князь? - сама не знаючи чому уточнила Мідея.

- Навіть він, якщо буде знати, що наші стосунки серйозні. Зрозуміла? - Ліонель весело посміхнувся, легенько клацнувши її по носі. - Увечері я знайду тебе!

 - Ну? - нетерпляче випалила Мілка, як тільки її побачила, вклавши в це єдине слово всю свою спрагу цікавості.

- Тобі в усіх дрібницях або загальне враження? - жартуючи над її нетерпінням, нарочито повільно поцікавилася Мідея.

- Не тягни кота за знаєш що! Викладай, не томи душу!

- У мене ниє все тіло, але мені було з ним ... добре. Ліонель дуже ласкавий, він мене не образив. А ще сказав, що наші стосунки для нього тепер серйозні. Задоволена? ... Який же дивний цей світ. Люди лягають у ліжко без почуттів. …Не розумію.

- Не мороч дурницями голову! Головне вижити! Тепер це «добре» буде повторюватися, а з рештою він розбереться сам. Фух, тепер можна не боятися домагань всієї зграї. Дивись веселіше, Мідея! - Мілка стала пританцьовувати на місці, немов це вона, а не її подруга провела гарячу нічку.

- Думаєш, стримає слово? - запитала Мідея.

- А ні, то я йому щурячої отрути підсиплю! Ти, подруженько, така гарна і невинна, що навряд чи він захоче тобою ділитися з дружками.

***

- Ліонелю, де це ти вчора запропастився? Я ж тебе шукав, хотів відігратися за минулий раз, - кінь Дюка порівнялася з конем Ліонеля. Данат з Ікаром скакали попереду, інші плелися позаду. - Що це ти так загадково зубоскалиш? Май на увазі, мені більше до вподоби дівочі ніжки, ніж щетинисті мужики, тому не варто мені тут очами стріляти.

- Я був зайнятий важливою справою, зурочена ти падлюка, - по-дружньому всміхнувся йому Ліонель.

- І якою ж це? Сховався від сторонніх очей та стругав дудочки для майбутніх байстрюків?

- Ні, я вирішив, що спочатку краще настругати байстрюків, а дудки майструвати це ти у нас майстер.

- Ха-ха, як він тебе відшив, Дюку! - пирснув Ікар. - І хто ж це був, наш славний Ліонелю? Ми начебто знаємо всіх баб в окрузі, або ти пішов по десятому колу?

- А може, ви хтиві самці втратили нюх? - зарозуміло кинув їм Ліонель. - Знаєте, та видно не всіх. Ця квітка тільки моя і зірвав я її першим.

- Що, невже матуся Гвен дозволила тобі помацати свою однооку доньку? - заіржали ззаду.

- Ні, Квінсе, її я залишив для тебе, щоб тобі було про що мріяти ночами.

- Друже, вже ти заінтригував нас далі нікуди, - обернувся до нього з посмішкою Данат. - Кажи вже, де ти без нас наскочив на цю клумбу?