Глава 3

Бенкет кипів з полудня до темряви. Данат невдоволено перекинув свій порожній кубок і обурено закричав на весь зал:

- Крессе, диявол тебе забирай!!!

Через хвилину, стиснувшись, лисий, дійсно схожий на щура чоловічок постав перед очима свого господаря.

- Я говорив тобі найняти гарненьких служниць?! Чому мені досі розливають вино ці кухарчуки з пісними мордами? Нехай нам приведуть жінок, я сподіваюся, ти ще не забув, що це таке? Хутчіш! Забирайся з моїх очей!

Кресс спритними дрібними кроками метнувся на кухню.

- Де дівчина?

- На якого дідька тобі дівчина, старий шкарбун? - вигукнула матуся Гвен, перегородивши йому дорогу.

- Зараз не час тобі висовувати своє жало, Гвен. Князь не в дусі! - прошипів Кресс. - Негайно відправити Мідею розливати панам вино! Я не жартую, або вона відправиться прислужувати князю або прямо до ями!

- Мідея! - голосно покликала Гвен. - Бери глечик, дівуля, та й чухай до залу. Нічого не поробиш, інакше цей гнилий пень точно кине тебе в яму до волоцюг. З нього станеться. А там ще гірше, повір.

- Послухай, - підлетіла перелякана Мілка, вчепившись за Мідею. - Мовчки розлий вино по кубкам та швиденько тікай. Якщо будуть хапати за м'які місця - не звертай уваги, це менше зло. Головне в очі їм не дивися, не розбурхуй їх. В перший раз вони тобі нічого не зроблять, - Мілка дивилася на неї з таким співчуттям, що у Мідеї на очі мимоволі наверталися сльози. - Ні, потрібно було все-таки тебе спотворити.

- А може, краще до ями? - болісно вимовила Мідея. Гвен з Мілкою тут же не погоджуючись похитали головою.

З важким глечиком в руках Мідея завмерла біля дверей до банкетного залу. Звідти доносилися гучні п'яні голоси та дружній чоловічий регіт. Ноги у неї підкосилися. Йти не хотілося. Не те що не хотілося, вона точно знала - це небезпечно. Її долоні моментально задубіли. Дівчина притулилася спиною до стіни, відчуваючи, як сила її духу здригнулася. За час перебування в замку Мідея наслухалася багато поганого як про лицарів князя, так і про самого Даната.

- Де вино?!! Диявол забирай цих слуг!!! - раптом пролунав оглушливий сильний голос. І Мідея перестала дихати, злякано прислухаючись до цих чоловічих голосів, і до свого серця, яке шалено билося в грудях.

- Я піду розберуся, не репетуй, - серед шуму виділився інший голос, хтось явно попрямував до дверей.

Двері відчинилися, потім зачинилася і Мідея несподівано зіткнулася віч-на-віч зі спантеличеним цією зустріччю воїном. І чим довше молодий лицар дивився на неї, тим зацікавленішим ставав погляд його бурштинових очей. Кілька миттєвостей вони мовчки стояли навпроти один одного. Він був вище за неї на цілу голову, широкий в плечах і розділяв їх тільки глечик з вином. Нервово ковтнувши колючий ком у горлі, Мідея так само мовчки сунула йому цей глечик до рук, чим дуже його розсмішила.

- Ти хочеш, щоб я замість тебе прислужував князю, розливаючи вино? - посміхнувшись, запитав він. Голос у нього виявився приємним. Та й її долоні від його присутності не покрила паморозь.

- Можете пити по черзі з горла, - тихо вимовила Мідея, невдоволено підібгавши губи.

- Ти новенька служниця, так? Скільки днів ти вже в замку?

Мідея не відповідала, намагаючись не дивитися йому в очі, як і радила Мілка.

- Гаразд. А як звати тебе? ... Дикунка? - сміючись, промовив він. - Мене ось звуть Ліонелем.

Лицар розглядав дівчину, не перестаючи посміхатися. Нехай вона і опустила очі, але він встиг помітити, які вони у неї були надзвичайно красиві - смарагдові, немов соковите листя навесні. Золотисте волосся було стягнуте ззаду, а деякі неслухняні локони розсипалися по тендітним плечам. Ось вона закусивши свою нижню губу, швидко зиркнув на нього, знову відвела свій погляд.

- Мене звуть Мідея, - все ж таки вимовила вона знехотя.

- Стало бути, дівчина з таким прекрасним ім'ям страшенно боїться заходити до залу, і судячи з усього, в замку ти не перший день і тобі вже встигли напатякати про те які ми ... славні мужі, - сказав він з посміхом. - Та вже, тебе пускати туди ще зарано.

- В якому сенсі? - вона уважно глянула на молодика.

- Бо вони ще не досить п'яні, швидко наздоженуть, - відповів він, не приховуючи своєї іронії.

- Знущаєшся або жартуєш так? - позадкувала Мідея, але Ліонель раптом спритно схопивши її за руку, з силою притягнув до себе.

- Хочеш, я дам тобі одну цінну пораду, Дикунко? Краще самому пити зі свого кубка, ніж з нього будуть хлебтати всі по черзі, - прошепотів Ліонель.

- Що за нісенітниці ти верзеш? - насупившись, Мідея спробувала м'яко вивільнитися.

- Не тямиш? Підемо звідси, розтлумачу, - і не відпускаючи її ліктя, він потягнув дівчину за собою, бо в неї не вистачало сил звільнитися від його чіпких пальців.

Проходячи повз двері, що ведуть на кухню, Ліонель зненацька заскочив Мілку, яка там причаїлася, і сунувши їй до рук глечика з вином, владно кивнув у бік залу, потягнувши Мідею далі. 

Звернувши з нею до бібліотеки, він щільно причинив за собою масивні двері.

Коли Мідея побачила, що він тягне її до широкої канапи біля вікна, вона остаточно зрозуміла, що книги читати він з нею тут наміру не має. Дівчина була розгублена і до жаху перелякана, такою незвичною для себе поведінкою чоловіка по відношенню до неї. Вона зовсім не розуміла, як повинна вчинити в цьому випадку , чого від неї хоче сила вогню і чия це була воля - вищого творця або дурної людської забаганки.

Мідея була твердо переконана - саме священний вогонь привів її в цей замок, але як їй варто себе тут поводити, не видавши себе - вона ще не придумала. Дівчина лише згадувала про заповіді, які залишила їй Старша Матір - вижити за всяку ціну. Покладаючись на цей завіт, вона не могла зупинити воїна за допомогою сили своєї святині - це б зробило її опальною та привернуло б увагу. Залишалося скоритися. Але проти цього бунтувала непокірна душа самої Мідеі.