Розділ 25. Комісія Ради

Частина IV. Ніч повні

Розділ 25. Комісія Ради

Вони приїхали на світанку, у п'яти сірих екіпажах без гербів.

Ліана побачила їх з вікна Північної вежі, ще до того, як Тея почала стукати в двері. Довгий ряд коней, що ступали по бруківці одним темпом, наче їх вели на невидимій нитці. П'ятеро людей у сірих плащах зі срібними значками на грудях. За ними шестеро охоронців із короткими мечами при боці. Ніхто не поспішав. Ніхто не розмовляв.

— Вісім днів, — прошепотіла Ліана.

— Що? — спитала Тея з порога.

— Нічого.

Вона повернулася від вікна, застебнула рукавички й вийшла в коридор, де вже гомоніли студенти. Чутки розліталися швидше за дзвін: комісія, перевірка, закриті двері. Хтось казав, що Академію закриють. Хтось, що викладачів заберуть на допит. Хтось, що в стінах знайшли тіла.

Чорна пляма на долоні тихо пульсувала під шкірою рукавички, як друге серце.

Їх зібрали в головній залі.

Усі чотириста учнів стояли рядами, під портретами чотирьох засновників, які дивилися зверху холодно й байдуже. Викладачі розташувалися обабіч: майстер Арвен біля колони, зі стриманим обличчям; магістр Веріс нерухомо, склавши руки за спиною. Ліана шукала поглядом знайомих і знайшла їх швидко: Каеля, блідого, зібраного, Ліру, що стояла ближче до центру, і Тею, яка махнула їй рукою, ніби вони зустрілися на ярмарку.

На підвищенні розсілися п'ятеро членів комісії.

Посередині сидів чоловік років п'ятдесяти, худий, із голеним, абсолютно безбарвним обличчям і довгими тонкими пальцями, які він склав перед собою, як для молитви. Очі в нього були водянисто-сірі, і Ліані здалося, що вони дивляться не на людей, а на щось позад них.

— Радник Ольрик Тейн, — прошепотіла Тея, нахилившись до неї. — Голова комісії. Кажуть, він розкрив справу про зникнення цілого роду, і жодного разу не підвищив голосу.

— Мило, — сказала Ліана.

Збоку від нього сидів ще один знайомий: лорд Адріан Морвейн. Прямий, у чорному, з обличчям, на якому не було жодного виразу. Він не дивився ні на сина, ні на Ліану. Дивився прямо перед собою.

— Шановні студенти, — сказав радник Тейн. Голос у нього був м'який, майже лагідний, і від цієї м'якості Ліані стало холодніше, ніж від будь-якої погрози. — Мене звати Ольрик Тейн. Я очолюю комісію, що працює за дорученням Королівської Ради. Мета нашої роботи проста: з'ясувати обставини збою, який минулої осені зачепив систему кристалів Аркануму.

Він зробив паузу.

— Прошу не хвилюватися. Ми не вважаємо, що хтось із вас є винним. Ми просто хочемо поговорити. З кожним. Індивідуально.

Хтось у задніх рядах нервово хихикнув і замовк.

— Починаємо з першого курсу.

Бесіди тривали весь ранок.

Студенти зникали за дверима невеликої кімнати поруч із залою й поверталися через двадцять хвилин, зблідлі й мовчазні. Ніхто нічого не розповідав. Ліана стояла в черзі до обіду, слухала уривки шепоту й намагалася не думати про те, що буде далі.

Каеля викликали одним із перших. Він пробув усередині майже годину. Коли вийшов, його обличчя було таким, ніби його щойно покинули посеред поля. Він пройшов повз Ліану, не дивлячись, але на ходу ледь помітно похитав головою: нічого.

Ліру покликали після нього. Вона вийшла швидше, рівна, зі застиглою усмішкою, і, проходячи повз, прошепотіла:

— Він знає про Сховище. Але не про склеп.

Ліана кивнула.

Її викликали останньою.

Кімната виявилася маленькою, без вікон, зі стінами, обшитими темним сукном, яке гасило будь-який звук. Посередині стояв невеликий круглий стіл. За ним сиділи радник Тейн, лорд Адріан і ще один член комісії, жінка з вузьким обличчям і папером у руках. Двоє охоронців стояли біля дверей.

Ліана сіла на єдиний вільний стілець.

— Пані Вейр, — сказав радник Тейн. — Дякую, що знайшли час.

— У мене не було вибору.

Він усміхнувся, ледь помітно, самими кутиками вуст.

— Правда. Але я цінюю вашу прямоту.

Ліана мовчала.

— Скажіть, де ви були в ніч, коли система кристалів дала збій?

— У бібліотеці. З паном Морвейном і пані Сорн.

— Бібліотекар підтвердив це.

— Так.

— Дуже дивно. — Він взяв аркуш, переглянув. — Бібліотекар підтвердив, що бачив вас там до другої години ночі. Підтвердив подробиці: що ви читали, де сиділи. Єдина проблема в тому, що в ту ніч він, за свідченням двох слуг, спав у своїй кімнаті з дев'ятої вечора.

Ліана відчула, як по спині пробігає холодна цівка.

— Можливо, він переплутав дні.

— Можливо. — Радник відклав аркуш. — А можливо, хтось попросив його бути надто точним.

Лорд Адріан не рухався. Але Ліана помітила, що його пальці на столі трохи стиснулися.

— Пані Вейр, — продовжив Тейн, — давайте не будемо витрачати наш час. Я знаю, що ви не маєте запису про рід. Знаю, що ваше ім'я з'явилося на закритій сторінці реєстру, яку не відкривали три століття. Знаю, що минулої осені в Раді було зафіксовано три листи без підпису, що стосувалися вас, і всі вони, на мій превеликий жаль, зникли з архіву.

Лист Веріс, подумала Ліана. Той, що лежав на її столі.

— Це не робить мене винною.

— Ні. Але це робить вас цікавою. — Він нахилився вперед. — Тому ми проведемо перевірку каналу. Сьогодні. Зараз.

Ліана ледь не підскочила.

— Магістр Веріс отримала відстрочку.

— Анульовано.

— На якій підставі?

— На підставі, що відстрочку було надано без санкції голови комісії. — Він м'яко махнув рукою, ніби відмахувався від мухи. — Це лише формальність. Ми дізнаємося, чи є в вас канал. Якщо немає, ви повернетеся додому. Якщо є, це цікава знахідка.

— А якщо я відмовлюся?

— Тоді ми дізнаємося вашу відповідь іншим способом.

Він кивнув охоронцеві. Той вийшов і за хвилину повернувся з маленькою скринькою. У ній, на чорному оксамиті, лежав кристал, прозорий і чистий, завбільшки з долоню. Такий самий, як той, що колись давав Арвен.

— Візьміть його, пані Вейр.

Ліана подивилася на кристал. Подумала про Іветту. Про Міреллу. Про те, що буде, якщо вона торкнеться чогось, що пам'ятає не її життя, а життя цілої кімнати, цілої комісії, цілої зали.