Розділ 6

Катя стояла перед дзеркалом і дивилася на три світи, які показував їй Ключ.
— Який вибрати? — тихо запитала вона.
Марта підійшла ближче.
— Вибирай той, до якого тебе найбільше тягне.
Катя ще раз подивилася на три зображення.
Ліс здавався спокійним.
Засніжене місто — красивим, але холодним.
А стародавній замок викликав у неї дивне відчуття.
Наче вона вже колись його бачила.
— Я хочу туди, — сказала Катя й показала на замок.
Орест уважно подивився на неї.
— Добре. Але ми підемо разом.
— А можна Тінь теж?
Тінь одразу нявкнув.
Орест подивився на кота.
— Звичайно. Без нього ми, мабуть, нікуди не підемо.
Алья засміялася.
— Він уже головний член нашої команди.
— Не перебільшуй, — сказав Орест.
Тінь підійшов до нього й потерся об ногу.
— Хоча... можливо, — змінив думку Орест.
Катя засміялася.
Вона підняла кулон і торкнулася ним дзеркала.
— Відкрий портал.
Кулон засяяв яскравіше.
Поверхня дзеркала змінилася.
Замість відображення в ньому з'явився величезний стародавній замок.
Навколо нього росли дерева, а в небі повільно пливли темні хмари.
Катя зробила крок уперед.
— Готові?
— Готові, — відповіла Марта.
Першою пройшла Катя.
За нею — Тінь, Орест, Марта та інші.
Коли всі опинилися по той бік, дзеркало за ними знову стало звичайним.
Катя озирнулася.
— Вау...
Перед ними височів величезний замок.
Його башти були настільки високими, що майже торкалися хмар.
— Тут хтось живе? — запитала Мія.
— Не знаю, — відповів Орест.
Вони повільно рушили вперед.
Раптом Тінь зупинився.
Він насторожено подивився на замок.
— Що таке? — запитала Катя.
Кіт тихо нявкнув.
А потім із замку почувся звук.
Дзень...
Наче хтось ударив у великий металевий дзвін.
Усі завмерли.
— Це було не дуже привітне привітання, — прошепотіла Айя.
— Можливо, нам краще повернутися? — запитав Алер.
Катя подивилася на кулон.
Він світився.
Але не так, як раніше.
Світло було слабким, проте воно ніби вказувало прямо на замок.
— Ключ хоче, щоб ми йшли туди, — сказала Катя.
Орест кивнув.
— Тоді йдемо.
Вони підійшли до великих воріт.
Катя простягнула руку.
Щойно вона торкнулася воріт, кулон спалахнув.
І ворота самі повільно відчинилися.
За ними була величезна зала.
А посеред неї стояла дівчина.
Вона дивилася прямо на Катю.
— Нарешті, — сказала незнайомка.
Катя здивовано подивилася на неї.
— Ви... чекали на мене?
Дівчина кивнула.
— Так.
Катя міцніше стиснула кулон.
— Але звідки ви знали, що я прийду?
Незнайомка загадково усміхнулася.
— Бо я знала, хто є Хранителькою Ключа.
У залі стало тихо.
Катя подивилася на Ореста.
А він уперше за весь час виглядав по-справжньому здивованим.
— Здається, — тихо сказав він, — ми знайшли щось набагато важливіше, ніж просто новий світ.