Розділ 4

— Твої друзі? — запитала мама.
— Так, — відповіла Катя.
Дівчинка пішла у свою кімнату.
Кулон був на її шиї. Тепер Катя вже ніколи його не знімала.
До неї підійшов Тінь.
— Привіт, Тінь, — сказала Катя.
Кіт поластився до неї.
Катя лягла на ліжко, а Тінь влаштувався поруч.
Невдовзі дівчинка заснула.
Наступного ранку Катя прокинулася й підійшла до дзеркала.
Тінь також підійшов до неї.
— Ти хочеш зі мною, Тінь? — запитала Катя. — Ну добре, пішли. Але тільки тому, що ти мій кіт.
Катя взяла кулон і відкрила портал.
Вони разом зайшли в дзеркало.
У академії на Катю вже чекала Марта.
— Привіт, Катю! — сказала вона й обійняла подругу.
До них підійшов Орест.
— Привіт, — сказав він.
Хлопець подивився на кота.
— А це хто?
— Це Тінь, мій кіт. Йому можна. Він просто кіт, — відповіла Катя.
Орест подивився на Тіня.
— Добре. Але знай: не все, що здається простим, просте.
Тінь підійшов до Ореста й почав тертися об його ноги.
Орест спочатку здивувався, а потім засміявся й погладив кота.
— Ти такий милий, Тінь.
Катя посміхнулася.
Алья засміялася.
— О, могутній вампір! Який милий вигляд із цим котом! Правда, брате?
Алья штовхнула Алера вбік.
— Правда, — погодився він.
Орест відійшов від кота.
— Бачиш? Ти робиш мене смішним.
Але Тінь знову підійшов до нього.
— Тінь так просто не здається, — сказала Катя. — Ти йому сподобався. Тепер він не відстане, поки ти його не погладиш.
Орест посміхнувся.
— А твій кіт справді милий.
Алья знову засміялася.
— Такий смішний!
Орест подивився на неї.
Алья перестала сміятися так голосно, але все одно посміхалася.
— Міє, Айє, Марто, — сказала вона, — ви теж думаєте, що він смішний?
— Чесно? Так, — відповіла Марта. — Хоча мама завжди вчить мене бути чемною, я теж хочу сміятися.
Аурон опустився на землю.
— Цей вампір справді трохи смішний із цим милим котом. Жаль, що я не вмію сміятися, — сказав дракон.
Усі засміялися.
Раптом з академії вийшла мама Марти.
— Все, перестаньте, — сказала ректорка, а потім подивилася на Тіня. — Катю, у тебе справді милий кіт.
Вона погладила Тіня.
Кіт одразу поластився до неї.
— Тепер він і від вас захоче уваги, — сказала Катя.
Ректорка взяла Тіня на руки й погладила його.
Марта також підійшла до кота.
— Він такий м'якенький, Катю!
Катя посміхнулася.
Усі зайшли до академії.
— Катю, давай я покажу тобі свою кімнату, — запропонувала Марта.
— Давай.
Вони разом пішли до кімнати Марти.
Стіни були рожеві з чорними елементами, стеля — біла, а на стіні висів портрет Аурона.
— У тебе гарна кімната, Марто, — сказала Катя.
Раптом кулон Каті засвітився.
— Схоже, мені вже час додому.
Катя взяла Тіня на руки й підійшла до дзеркала.
— Па-па!
Дівчинка разом із котом зайшла в дзеркало й зникла.
Коли Катя повернулася додому, мама вже була вдома.
— Ну що, як в іншому світі побувала, Катюшо? — запитала мама.
— Наш кіт справив враження на всіх. Особливо на трохи сердитого, але милого вампіра, — сказала Катя.
— Тінь був із тобою?
— Так.
Мама посміхнулася.
— Ну добре. Тільки не приводь своїх друзів сюди, добре?
— Добре, — відповіла Катя.
Мама обійняла доньку.
Катя пішла до своєї кімнати.
Невдовзі дівчинка заснула, а Тінь ліг поруч із нею.
Цього дня Катя зрозуміла, що її нові друзі вже стали для неї справжньою командою.