Магічні мережі довіри і зради"

 Наталя стояла біля школи та спостерегла за цією маленькою відьмою біля неї стояло двоє хлопців двоє канителей дві потенційні загрози для її житя, а ця малявка навіть дозволила обняти себе за плечі старшому хранителю чому відьми забули хто перед ними як ця дівчина може довіряти тим хто ще 17 століть тому палив їх на кострах і топив в річках. Відьма щось кивнула і підбігла до хлопця в худі й вони сіли на мотоцикла поїхали. Наталя зціпила зуби, дивлячись, як мотоцикл віддаляється. Вітер підняв її волосся, і вона стиснула кулаки, щоб не дати емоціям взяти верх. "Маленька відьма, " — подумала вона, дивлячись на зменшувані вдалині фігури.

— "Невже ти справді не розумієш, хто ці люди? Що вони зробили? Що вони можуть зробити знову?" Ця картина — дівчина, яка сміялася, довіряла і навіть дозволяла себе торкатися — була для Наталії справжнім знущанням. Ще гірше те, що відьма не виглядала наївною або беззахисною. Вона була впевненою, вільною... і довіряла хранителям. "Хранителі, — подумала Наталя з гіркотою.

— "Ці хранителі .  Вони завжди тут, поруч. Спочатку допомагають, але рано чи пізно це закінчується тим, що вони звертають свої погляди проти нас." 17 століть історії в її крові не дозволяли забути. Крики відьом, яких топили у крижаній воді; вогонь, що поглинав тих, хто знав, як читати зірки; і всі ці обіцянки "захисту", що в результаті оберталися пастками. Наталя повільно зробила кілька кроків до того місця, де тільки-но стояла відьма з хлопцями. Вона ніби хотіла відчути залишкову енергію, зрозуміти, чому ця дівчина так безтурботно довіряла. Чи була в цьому якась причина? Чи, можливо, вони вже почали плести свої мережі навколо неї? "Це просто діти, " — раптом промайнуло в її голові, але вона швидко відкинула цю думку. Вік не мав значення. Довіряти хранителям — це було те саме, що підписати свій смертний вирок.

— Наївна дурепа, — пробурмотіла вона собі під ніс. — І ці двоє... Вона згадала погляд старшого хлопця — холодний, але обережний. Його рука, що лежала на плечі дівчини, виглядала занадто природно, наче він звик контролювати все навколо. А молодший... Наталя помітила в його очах щось незвичайне — ніби він знав більше, ніж показував. — Вони небезпечні, — прошепотіла Наталя, стискаючи в руці камінь, що висів на шкіряному ремінці навколо її шиї.

— Ця дівчина навіть не усвідомлює, як глибоко вони затягують її у свою гру. Її думки перервало ревіння мотоцикла, що лунало десь далеко. Наталя підняла голову, дивлячись у напрямку звуку. Очі її блищали від злості. — Якщо вона не зупиниться, хтось мусить зупинити її заради її ж блага. Інакше вона потягне за собою всіх нас. Вона повернулася і пішла геть, залишивши за собою холодний, ніби вирізаний із криги слід. Наталя вирішила, що наступного разу, коли побачить цю маленьку відьму, вона не залишиться просто спостерігачкою.

Взагалі я був проти мопеді скутерів чі взагалі мотоциклів тому першим моїм поривом було запропонувати дітям самому відвести їх в кіно, але підліткам захотілось піти самим хотя фільм для побачення вони вибрали не самий романтичний Гаррі Поттер і Смертельні реліквії це явно не фільм для побачень, але це була прімера 

 Я уважно стежив за тим, як вони від'їжджають на мотоциклі, хоча всередині мене все протестувало проти цього. Я завжди був проти мотоциклів, мопедів і всього, що має два колеса й занадто багато ризику. Але підліткам захотілося самостійності, і я не став їх зупиняти. Фільм, на який вони вирушили, — "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії — теж здавався дивним вибором для побачення. Але, можливо, це навіть краще. Це прем'єра, і, чесно кажучи, я був радий, що вони не вирішили подивитися щось занадто сентиментальне. — Тобі не здається, що ти перетворюєшся на занадто турботливого брата?" — запитав Іван, сидячи на кухні й допиваючи свою каву.

— Турботливий? А ти б не хвилювався, якби твоя сестра, яка водночас є маленькою відьмою, вирішила кататися на мотоциклі зі своїм хлопцем, який навіть не знає, ким вона насправді є?" — я скептично глянув на нього. — Ну, в цьому є сенс,  — хмикнув Іван. 

— "Але, з іншого боку, у тебе дуже сильна сестра. Вона впорається." Я зітхнув, хоча й розумів, що Іван має рацію. Яра дійсно була сильною. Вона завжди вміла постояти за себе. Але це не означало, що я перестану хвилюватися.

— "Тим більше Наталя знову десь неподалік. Вона все більше загострює ситуацію. Не здивуюся, якщо одного разу вона вирішить перейти межу.

-- І давано вас це протистояння я маю на увазі між тобою і Наталію і її клубом " самостійних відьом " Котрі ненавидять хранителів — Здається, ціле життя, — відповів я, замислено дивлячись у вікно.

— Вони завжди вважали нас ворогами. Наче ми — ті, хто винен у їхніх бідах. Наче кожен хранитель має відповідати за помилки 17 століть тому." Іван розслаблено відкинувся на спинку стільця, але його погляд став серйознішим.

— "Наталя і її клуб... Це більше, ніж просто неприязнь, чи не так? Вони, здається, справді вірять, що можуть зруйнувати все, що ми будуємо. Чи ти впевнений, що вони не становлять реальної загрози?" Я задумався. Наталя завжди була майстерною маніпуляторкою. Її клуб "самостійних відьом" не просто відмовлявся співпрацювати з хранителями, вони активно підбурювали інших відьом. Для них ми були уособленням усього, що пішло не так у магічному світі. І хоча більшість відьом розуміли необхідність нашої роботи, у Наталі була незаперечна харизма, яка могла підштовхнути навіть найбільш нейтральних на її бік.

— Я не знаю, наскільки далеко вона може зайти, " — відповів я після довгої паузи.

— Але одне знаю точно: Наталя не зупиниться, поки не досягне своєї мети." Іван кивнув, дивлячись на мене пильно.

— А що з Ярою? Вона ж ще не знає про цю війну, так? Ти нічого їй не казав? Я провів рукою по волоссю і зітхнув.

— Ні, не казав. Вона занадто молода, Іване. Я не хочу, щоб вона почувалася, як на полі бою. Вона вже досить обережна через свої здібності та той тягар, який несе. А тепер уяви, що вона дізнається про Наталю і всіх цих самопроголошених 'революціонерів'."