Погані хлопці люблять хороших дівчат

За тиждень до випускного

— Паві, тобі вдалося! — урочисто голосно промовляє Афінка. — Тебе запросили на випускний обидва хлопці. Ти знаєш всі секрети нашого Дена, а з Платоном навіть встигли разом підготувати і подати проєкт на конкурс. Це красива перемога! — підсумовує подруга.

— А по-моєму це сумно, що ні одні з цих стосунків не матимуть щасливого кінця, — задумливо каже Вікі, — Після того, як ти розказала про Денову маму в якої проблеми з алкоголем, і тата, в якого нова сім'я і якому начхати на них, то мені стало його шкода і помста втратила сенс. Не думаю, що я відчую радість від того, що ми зробимо йому боляче.

— А що тоді ти пропонуєш? — запитує Афінка у Вікі і одразу накидує свої ідеї розвитку подій. — Як варіант, Паві може лишитися з кимось із хлопців, а кинути лише одного. 

— Я не буду кидати нікого, — злюся я. 

— Паві, ти не зможеш приховувати дві пари стосунків, — каже Афінка і я знаю, що подруга права. — Ви і так з Деном майже спалилися перед однокласниками. Згадай останню футбольну гру. Після перемоги хлопець одразу побіг до тебе. Хто був уважніший, той точно помітив це. На щастя,  його перехопив тренер, бо хто зна чим би все закінчилося. Ден — це не Платон, який буде тебе ніжно обіймати і тримати за ручку, йому потрібно більше і він не вміє приховувати свої почуття. Я дивуюся як ти вмовила його на те, щоб віг мовчав, що ви тепер такі близькі.

— Я сказала йому, що так буде краще для нього і не приверне зайвої уваги до мене, — відповідаю Афінці.

— Ти закохана в Дена? — запитує Вікі.

Мені не зручно перед нею, бо я не можу відповісти однозначно. 

— Я сильно заплуталася, — зітхаю і нарешті зізнаюся собі і подругам в голос, бо до цього вперто ігнорувала той факт.

Паві, ти ж розумна дівчинка, і сама знаєш, що треба зробити вибір. А це означає - сказати правду обидвом, щоб не будувати нові стосунки, які почалися з брехні. - каже Афінка. 

Але я не можу обрати. Це надто складно. Платон - це впевненість, спокій, безмежна довіра. З ним - ми ідеальна пара з великими перспективами і спільними мріями. Ден - це емоції, нові відкриття та пізнання себе. З ним - ми повні протилежності, але бажання бути разом так сильно нас магнітить, що не можливо відліпитися одне від одного. І чому все так складно, коли все так добре?

—  Я напишу їм обидвом листи і скину на електронку, — ділюся своїми планами з подругами. — Хто перший відгукнеться після прочитання, з тим я і буду. Нехай це буде їхній вибір, а не мій.

—  Мені не подобається твоя ідея, —  каже Віка.

— Мені також, бо ти перекладаєш відповідальність за свої вчинки на хлопців, —  підтримує подругу Афінка.

—  Ну, знаєте, коли ми затівали цю гру, то ніхто з вас не був проти, тож ви не маєте права мене засуджувати, —  дратуюся я і йду до дому, бо не хочу, щоб подруги мене відговорили.

Вдома одразу беруся писати листа. Одного, тому що для себе вирішила, що це має бути спільний текст на двох. Так буде чесніше. Думала впораюся за годину, а засиділася до опівночі. Майже весь день вперто ігнорувала дзвінки та повідомлення від Дена і Платона, бо впевнена, якби відповіла хоч одному, то не змогла б дальше писати зізнання. 

Я так сильно загралася, що навіть моя мама помітила, що зі мною щось не так. Пощастило, що вона не сильно напосідала на мене з розпитуваннями. Тільки час від часу питала чи все гаразд і чи нічого в мене не болить. Я усміхалася і відповідала те, що вона б хотіла почути. Не варто знати їй, що як мінімум, на 50% я таки належу до категорії тих хороших дівчат, які обрали поганих хлопців. Але на своє виправдання скажу, що погані хлопці, інколи, бувають хорошими, якщо до них уважніше придивитися. З Деном, це саме той випадок. 

Натискаю кнопку “Надіслати”. Спочатку один раз, потім ще один. Платон мені встановив програму на ноут, завдяки якій я можу бачити чи прочитали мого листа потрібні адресати. Тому я не лягаю спати, а сиджу втупившись в екран ноута і щоп’ять хвилин оновлюю пошту. Десь через годину приходить сповіщення, що листа прочитав Платон. Я одразу напружуюсь. Знаю, що хлопець не напише зараз, бо йому треба час, щоб оцінити отриману інформацію і прийняти рішення. 

Я заснула сидячи за столом, тому прокидаюся від неприємних відчуттів в шиї та спині. Ігнорую їх. Оновлюю свою пошту, щоб побачити чи прочитав листа Ден. Не прочитав. Я знаю, що він міг потрапити у спам, але чомусь це мене не заспокоює. Я не витримую і таки набираю хлопця. Він поза зоною. Мене це ще більше лякає і я усвідомлюю, що свій вибір вже зробила. Не маю часу розбиратися чому саме Ден, бо зараз конче треба знайти його. Нашвидкоруч одягаюся і пруся на шкільний стадіон. Там точно буде хтось з його друзів по команді, а може й сам хлопець. 

Дена я не знайшла, але один з футбольних гравців сказав мені, що вчора бачив хлопця на залізничному вокзалі. Дивно, бо Ден не казав мені про заплановані поїздки. 

По дорозі до дому пробую ще раз зателефонувати хлопцеві, але він знову поза зоною. Я панікую, бо відчуваю, що трапилося щось недобре. До дому повертаюся через парк, беру собі фісташкове морозиво і сідаю на лавку. Що мені робити? Легко здригаюся, коли бачу біля себе Паскаля.

 — Ось ти де! — підходить до нас Платон. Він явно не очікував мене побачити. 

 — Привіт, — вітаюся першою. 

 — Привіт! 

 — Вибач мене, я була неправа.

 — Ніколи не думав, що я був для тебе такою кісткою в горлі.  — спокійно каже Платон, але я бачу, що він ображений. — Бо ти мені завжди подобалася і коли  «звернула на мене увагу», то я сильно зрадів. 

— Платоне, я не хотіла, щоб все так складалося. 

 — Павлино, ти хотіла. Але гра вийшла з під контролю, тому ти вирішила зізнатися. 

 — Краще пізно ніж ніколи,  — кажу я на своє виправдання.

— Краще не гратися з почуттями, щоб потім не було ось так незручно, образливо і боляче. 

— Платоне,  …

 — Не треба слів, — перебиває мене хлопець.  —  Я переживу цю ситуацію. Але матиму добрий урок на майбутнє. Певне, тепер ніколи не зможу довіряти дівчатам. Тому давай на цьому поставимо крапку і спробуємо уникати  одне одного. Не хочу тебе бачити Павлино.