Успіх та невдача

Ми з Платоном зліплені з одного тіста: ходимо на одинакові факультативи, беремо участь у всіх можливих інтелектуальних змаганнях, віримо в майбутнє української науки. Щоб підібратися до хлопця поближче я вмовила інформатика посадити мене на практички до Платона. Хлопець не повірив в мою безпорадність, але чомусь вирішив, що я пішла на такий крок, бо він мені сподобався. Я не заперечувала. Це якраз те, що мені потрібно. Контак між нами ми швидко нащупали, бо як я вже сказала - маємо багато спільного. Тому вже після наступної практички Платон мені захопливо розповідав  про свої досягнення у Hogwarts legacy і вступні плани, а я уважно слухала та ставила уточнюючі питання. 

На вихідні Платон запросив мене на ранкову прогулянку парком. Я так тішилася цьому, що спочатку погодилася, а потім зрозуміла, на що погодилася. Зі спортом в мене нейтральні стосунки, тож біг не моя сильна сторона, вставати о 6:30 ранку, щоб на 7:00 бути в парку страшно не хотішуся, але вже раз пообіцяла то піду. 

— Павлино, я тут! — махає мені рукою Платон і я розпливаюся в усмішці, бо хлопець прийшов не сам, а зі здоровенним чорним чау-чау.

— Привіт, як звати твого красеня, — я одразу присідаю до собаки і гладжу його милу морду. 

— Паскаль, — відповідає Платон присівши біля мене. — Він зазвичай не дуже любить чужих, але на тебе реагує нормально. Певне відчуває високий рівень IQ.

Я знову усміхаюся. 

— Якби ти сказав раніше, що маєш собаку, то ми б швидше з тобою почали спілкуватися. 

— В мене вдома є ще здоровенний акваріум з рибками, це додасть мені плюсик? — жартує хлопець.

— Боюся, що рибки не спрацюють, бо я маю своїх вдома. А з собаками, на жаль, не склалося. Мама не дозволила заводити, бо боялася, що у нас не буде часу за ним доглядати. 

 — Якщо хочеш, можеш інколи з нами гуляти? — пропонує Платон. —  Найкраще по вихідних, коли є більше вільного часу і не треба нікуди поспішати.

Я залюбки згоджуся на його пропозицію і ловлю себе на думці, що це не лише через мою гру, а просто тому, що мені так хочеться і приємно з ним проводити час. Наступного ранку я знову встаю ні світ ні зоря і йду в парк до Платона та Паскаля. Теж саме роблю іншими ранками наступних вихідних. Мені комфортно з Платоном настільки, що коли ми обговорюємо чергову переглянуту разом документалку, то можемо не змовляючись вимовити одне й те ж слово або відчути одні й ті ж емоції. В нас з ним якесь абсолютне інтелектуальне співпадіння, це так приємно усвідомлювати, що є людина, котра повністю поділяє твої наукові смаки і математичні жарти, які майже нікому не смішні, бо їх ніхто не розуміє. Невже, це той самий Платон, якого я знала всі ці роки? 

Якщо з Платоном в мене вийшло, навіть краще, ніж я собі уявляла, то Ден - став ще більше недосяжним для мене ніж був. Цього разу в прямому сенсі, бо хлопець майже тиждень був відсутній на уроках, а коли повернувся, то постійно ходив похмурий та злий. До нього страшно було підступитися. З хорошого  лише те, що він розійшовся зі своєю дівчиною. Але місце біля Дена довго пустим не буває, тож мені варто терміново щось придумати. Але що?