Хороші дівчата та погані хлопці

В моєї мами є одна історія, яку вона щоразу розказує мені, коли відпускає з дому довше ніж на 3-4 години. Це не вигадана розповідь, а правда про моє народження, яка досить банальна але по-своєму романтична, хоч і з не щасливим кінцем. Якраз саме з таких історій виходять найпопулярніші ромкоми на Нетфліксі.

Отже, переповідаю скорочену версію. Сімнадцять років тому одна наївна розумниця, тобто моя мама, втратила невинність з капітаном шкільної футбольної команди, тобто з моїм татом. Це сталося випадково, бо моя мама все своє шкільне життя, шалено кохала тата і вірила в усілякі романтичні штуки в які вірять більшість дівчат, а тато вирішив помститися своїй тодішній подружці-барбі і обрав для цього абсолютну її протилежність — тихоню відмінницю мою маму. І як результат — вийшла я. Тато з мамою одружилися і навіть витримали рік разом. Але цей шлюб їх обидвох виснажував, маму, бо вона кохала і не відчувала взаємності, тата, бо не кохав, і хотів жити вільним холостяцьким життям. На щастя, у мене з обидвох сторін адекватні бабусі і дідусі, тож поки мої батьки звинувачували одне одного в тому хто винен у всьому, вони мене любили, няньчили та балували. Мама з татом розлучилися і по-своєму відсвяткували цю подію. Мама напилася з моєю хрещеною в нічному клубі, хоча ніколи не любила такі місця, а тато познайомився в тому ж нічному клубі зі своєю новою дружиною-моделлю. І все це за дивним збігом обставин сталося в одну і ту саму ніч. Тоді мама довго плакала в атласну блузку моєї хрещеної і в тому гіркому розпачливому плачі вперше прозвучала фраза: «хороші дівчата люблять поганих хлопців». Вона не нова, але так прижилася в нашій сім'ї, що запросто може стати нашим слоганом. З чотирнадцяти років мама повторює мені її як попередження. А в кінці обов'язково додає: «Але ти Павлинко, розумніша ніж я в твоєму віці, тож ніколи не повториш моїх помилок. Правда?». Я завжди згідиливо киваю головою і обіймаю маму в знак підтримки, бо знаю, що для неї це мега-важливо.

Ідея моєї «трикутної місії» народилася в кімнаті заплаканої подруги Віки, що як і моя мама, лила сльози за Деном, який, як і мій тато, був футбольною зіркою нашої школи. Час проходить, а ситуації не змінюються. 

— Вікусь, хочеш я нотовчу Денису писок, — пропонує Афінка. Вона з нас трьох бойова найбільше. В прямому сенсі, бо останні 4 роки дівчина професійно займається карате. 

— Не треба, — заперечує Вікі. — Одразу всі дівчата з нашої школи збіжаться його жаліти. Я цього не переживу.

— І то правда, — згоджується Афінка. — Паві, придумай щось ти ж в нас геніальний мозок.

— У мене своя драма, — ділюся з подругами. — Я знову програла дебати з політології нашому розумнику Платону. Не хочу більше йому програвати. Терпіти не можу його самовпевнену пику.

— Слухайте, ви мені про наших однокласників, частіше розповідаєте ніж про себе. З цим терміново треба щось робити? 

— Треба, — згоджується Вікі, — Але що? 

— Я не знаю, — розводить руками Афінка. — Але сподіваюся, що наша Паві нарешті розворушиться і щось придумає, або будете і далі нити, що Ден і Платон вам життя псують. 

— Якщо їх не можна просто вбити, отруїти чи викинути з нашої школи, — я фонтаную ідеями з підлітоковго фільму жахів і продовжєую думати в голос,  — то треба закохати їх в одну з нас, а потім відкрити їм правду одночасно. Наприклад, на наш випускний. Хлопців — це точно розлютить і виведе з себе. А ще закохані люди стають вразливішими, то може мені вдасться на цьому зіграти, і хоч в останньому колоквіумі із соціології обійти Платона. — на ходу вигадую я.

— Мені підходить, — тішиться Вікі. — Хочу, щоб Ден відчув те, що і я зараз.

— План хороший. — підтримує нас Афінка. —  Але Паві, виходить, що ти сама будеш його виконувати. Вікі — це завдання не підсилу, вона не вміє брехати. А в мене є хлопець,— підсумовує Афінка. 

В моїй голові на автоматі прокручується мамине «хороші дівчата люблять поганих хлопців» і я розумію, що крім особистої вигоди від моєї «трикутної місії», я зможу ще й спростувати цей популярний стереотип. Цього разу хороші дівчата не любитимуть поганих хлопців, і розумників також не любитимуть — лише себе. І нехай всі інші люблять нас, а не навпаки.

— Я зроблю це. Закохаю їх обидвох в себе: красунчика Дена і розумника Платона. — кажу подругам. — А на випускний кину. І якщо не серце, то самооцінку їм точно розіб’ю. 

— Впевнена, що варто починати цю гру? — перепитує Афінка. — До випускного лишилося 2 місяці, а це, не так вже й багато часу, щоб з'явилося кохання. Ти з Платоном — постійні конкуренти. Як ви будете зближуватися? Але є один маленький плюсик: у Платона точно не має дівчини, тож маєш шанс. З Денисом, ніби мало бути простіше, бо він комунікабельний і любить увагу. Але, судячи з його інсти, зараз в нього є дівчина. Як ти збираєшся до нього підступитися? 

— Це складний випадок, але я спробую.

— Паві, а якщо ти сама закохаєшся у когось з них? — цікавиться Вікторія.

— Вікі, я не здатна на такі почуття, ти ж мене знаєш.