Ставки підвищено

1
Наступного дня Богдан отримав дзвінок близько десятої ранку. Він глянув на телефон , номер був незнайомий.

— Слухаю.

— Богдане Руслановичу?

— Так. Я вас слухаю.

— Вас хоче бачити головний прокурор області.

Богдан кілька секунд мовчав.

— Коли?

— Сьогодні. Бажано найближчим часом.

— Зрозумів. Я подумаю.

Він поклав слухавку й подивився на телефон.
Не було потреби питати, навіщо його викликають. Він і так здогадався.

Богдан узяв із столу папку, перевірив телефон і поклав його до кишені. Потім кілька секунд сидів нерухомо. Учора він відправив запис журналісту. Сьогодні його викликав прокурор. Занадто швидко працює його агентура.— Раптом промайнула думка.
Він підвівся, взяв ключі від машини і вийшов.

У приймальні його зустріли мовчанням і неоднозначними поглядами. Сам головний прокурор викликав його. Значить не просто так. Зчитувалося у їх поглядах.

Секретарка лише кивнула й сказала:

— Вас уже чекають.

Богдан постукав і, не дочекавшись відповіді, зайшов.

— Заходьте.

Прокурор сидів за столом і переглядав якісь документи. Він не підвів голови одразу.

— Сідайте, Богдане Руслановичу.

Богдан сів навпроти.

— Ви хотіли мене бачити?

— Хотів.

Прокурор закрив папку.

— Ви вчора були біля прокуратури.

— Так.

— Чому не зайшли?

— Передумав.

Прокурор ледь помітно  усміхнувся.

— Передумали? — Перепитав він ледь підіймаючи брову.

— Так.— Рішуче відповів Богдан.

Кілька секунд вони дивилися один на одного зчитуючи , яку саме гру веде кожен з них.

— Ви розумна людина, Богдане Руслановичу.

— Дякую.

— Тому я не буду витрачати наш час на формальності і ходіння навколо.

Прокурор зняв окуляри й поклав їх на стіл.

— Я знаю про запис.

Богдан не ворухнувся. Лише пальці на його правій руці трохи сильніше стиснули край крісла.

— Про який запис?

Прокурор усміхнувся.

— Не треба.

Напружена тиша запанувала навколо.

— Кравченко розповів мені про вашу розмову із ним.

— Цікаво.

— Він точно не знав, чи його записують.

— Схоже, на те.

— Але тепер знаємо ми.

Богдан дивився на нього спокійно.

— І що саме ви хочете від мене?

Прокурор нахилився вперед.

— Щоб ви зупинилися.

— На якій підставі?

— На підставі здорового глузду.

— Це не юридична підстава.

— А я зараз не говорю з вами як прокурор. Я просто даю вам дружню пораду.
— Дружню? — Перепитав здивовано Богдан.

— Так. Саме так. Як людина, яка знає, наскільки далеко може зайти ця історія.

Богдан відкинувся на спинку крісла.

— Мені здається, я саме це й намагаюся з’ясувати. Наскільки далеко може зайти вся ця історія.

— Не треба.

— Чому?

Прокурор подивився йому прямо в очі, його погляд став скляним і незворушним.

— Тому що іноді правда не робить людину вільною.

Богдан нічого не відповів.

— Ви думаєте, що знайшли злочинну схему, — продовжив прокурор. — Земля, документи, старі справи, якісь люди, які кудись зникли. Вам здається, що якщо зібрати все це в одну папку, достатньо буде відкрити її перед правильними людьми і все? Ви занадто наївні , як для юриста.

Він посміхнувся куточком губ.

— Світ так не працює.

— Можливо, саме тому я й не хочу більше віддавати це в руки тих, хто може мати до цього справу.

Погляд прокурора став холоднішим.

— Обережніше зі словами .

Богдан не відвів очей, а наче навпаки, війна поглядів тільки почалася.

— Це погроза?

— Ні. Поки що.

Прокурор знову взяв окуляри і додав:

— Порада.

Він надів їх і відкрив іншу папку.

— До речі, я знаю, що ви зв’язувалися з журналістом.

У Богдана всередині все похололо. Прокурор насправді знав занадто багато, схоже , у нього була хороша агентурна сітка.
Богдан намагався не видати хвилювання і тримати обличчя спокійним.
— Із яким?

— Ви самі знаєте.

Прокурор назвав прізвище. На мить Богдану здалося, що в кабінеті стало важче дихати.

— Він хороший фахівець, — спокійно сказав прокурор. — Дуже хороший.

Запала важка пауза.

— І давно працює з нами.— Додав прокурор.

Богдан дивився на нього, не розуміючи, що сказати.

— З вами? — Богдан відчув, як його серце наче обірвалося. Наче весь світ умить рухнув.

— З обласними структурами. Консультує. Допомагає з інформаційною політикою.

Прокурор зробив ковток охололої кави.

— Думаю, він уже пояснив вам, що не все можна публікувати.

Богдан мовчав. Тепер він зрозумів. Журналіст не просто отримав його матеріали. Він отримав їх через людину, яка могла бути пов’язана з тими, проти кого вони збиралися виступити. Прокурор перегорнув кілька сторінок.

— Я не хочу, щоб ви робили дурниці.

— Наприклад?

— Виносили неперевірені матеріали в публічний простір. Зверталися до телебачення. Робили гучні заяви. Створювали скандал.

— Чому вас це так турбує?

Прокурор підняв очі.

— Бо скандал може знищити не тільки винних. І зруйнувати мої плани.

— Ваші плани?

Богдан ледь усміхнувся.

— Ви зараз говорите про себе?

Прокурор кілька секунд дивився на нього.

— Я говорю про вас.

Тиша стала важкою.

— Ви втратили батька, — тихо сказав прокурор. — Я розумію ваше бажання докопатися до правди. Але не дозволяйте особистому болю штовхнути зробити невірний вибір.

Богдан повільно підвівся.

— Це все?

Прокурор теж підвівся.

— Я справді раджу вам зупинитися.

Богдан уже взявся за ручку дверей, коли почув:

— І Богдане Руслановичу…

Він обернувся.

— Не змушуйте мене захищати вас від людей, яких ви вирішили роздратувати.