Приманка

Богдан приїхав до офісу, коли місто ще тільки вчилося прокидатися. Нічний дощ закінчився кілька годин тому, але вода досі блищала на асфальті, розбиваючись на тисячі дрібних дзеркал під променями ранкових ліхтарів. Машини проїжджали вулицею, розрізаючи калюжі, а над дахами старих будинків повільно світлішало сіре, важке, таке ж, як його думки, небо . Він піднявся сходами, відімкнув двері й зайшов до ще порожнього офісу.

Тиша. Навіть годинник у приймальні цокав якось надто голосно, ніби намагався заповнити собою порожній простір. Кожен удар відлунював у стінах, і Богданові здавалося, що час рухається повільніше, ніж зазвичай. Він пройшов до свого кабінету, зняв пальто, кинув його на спинку крісла. Поклав телефон на стіл та відчинивши сейф дістав папку. Він витягнув усе, що зібрав за останні роки, й поклав перед собою.

Тепер потрібно було перестати шукати окремі збіги й подивитися на все разом. Не як адвокат, який шукає докази для клієнта. А як людина, яка хоче знати правду, навіть якщо вона виявиться болючою. Богдан розклав документи.

Висновок про загибель батька Софії. Протокол огляду місця аварії. Схему дороги. Фотографії автомобіля. Висновки експертиз. Матеріали старого розслідування. Показання свідків. Копії документів, які йому вдалося знайти останніми днями.

Окремою стопкою — матеріали щодо його батька Коваленка. Все те ж саме, схеми, висновки, огляди місця аварії та матеріали розслідування. Ще одна папка стосувалася Кравченка. Його рішень в міській раді, звʼязки, накази. 

Богдан поставив перед собою чашку кави, але не торкнувся її. Вона стояла поруч, поступово охолоджуючись, а він дивився на папери, намагаючись знайти загальну нитку , щоб звʼязати всі ці справи. Він узяв і прочитав перший документ. Потім поклав поруч із другим. Звірив дату. Перегорнув третій і зупинився. Щось не сходилося. Він відкрив ноутбук. Звірив час та порахував відстань між місцем аварії та місцем, де, за протоколом, перебував один зі свідків. Знову не сходилося. Богдан відкинувся на спинку крісла.

— Чорт.

Він узяв телефон і набрав номер.

— Слухаю.

— Мені потрібно ще раз перевірити одну річ.

— Яку?

— Свідка з протоколу. Його маршрут у день аварії.

— Зараз?

— Так , якомога швидше .

— Добре.

Богдан поклав слухавку і знову взяв документи. Він працював майже дві години без перерви. Не помічаючи, як за вікном світлішало, як починали гудіти перші машини,  і як довкола прокидалося місто .

Зі старих матеріалів поступово вимальовувалася картина, яка йому не подобалася. Офіційно все було просто. Аварія. Загибель. Розслідування. Висновок.
Але між цими пунктами залишалося надто багато порожнього місця. Надто багато «випадковостей», які чомусь завжди грали на руку одним людям. І надто багато питань, на які ніхто не захотів відповідати. Він відкрив матеріали щодо батька. Його смерть також була оформлена як автомобільна катастрофа. Богдан довго дивився на цей рядок. Теж без очевидного винуватця.

Богдан узяв фотографію батька. Старий знімок був трохи пожовклим. Руслан Коваленко стояв біля службового автомобіля і усміхався просто в об’єктив. Богдан не пам’ятав, коли востаннє дивився на цю фотографію так довго. Колись він переконав себе, що все закінчилося. Що аварія залишиться аварією і минуле краще не чіпати. Але тепер перед ним лежали дві справи. Два чоловіки, чиї смерті виглядали дуже зручними для когось. І надто багато однакових деталей.

— Якщо ти теж був правий… — тихо промовив він.

У кабінеті ніхто не відповів. Колись він не ставив запитань. Був молодим, приголомшеним, не готовим шукати правду там, де її, здавалося, не було. Тепер ставив.
І саме тому справа Софії перестала бути для нього лише чужою справою.
Можливо, між двома смертями не було нічого спільного. Але він уже не міг дозволити собі просто повірити в це. Занадто багато випадковостей.   Телефон завібрував.

— Є інформація, — сказав голос.

Богдан випростався.

— Кажіть.

— По тому свідку. У протоколі вказано одне місце. Але того дня він там не був.

— Звідки знаєте?

— Є підтвердження.

— Надішліть мені.

— Уже.

На екрані з'явився файл. Богдан швидко відкрив його і прочитав. Він відкинувся на спинку крісла. Тепер у нього була ще одна невідповідність. Не просто технічна помилка, а свідоме спотворення фактів. Хтось змінив показання свідка. Хтось зробив це навмисно.
Він зібрав усі матеріали разом та перечитав нотатки. Залишив тільки те, що можна було підтвердити. Тільки факти, документи і висновки експертиз. Богдан дістав чистий аркуш і написав: Підстави для додаткової перевірки. Нижче почав складати перелік. Коли закінчив, ще раз перечитав. Цього було достатньо для того, щоб змусити прокуратуру знову відкрити старі матеріали. Для того, щоб хтось нарешті подивився на цю справу неупередженим поглядом. Він зібрав папку докупи і лише тоді дозволив собі зробити ковток давно охололої кави. Вона була гіркою. Але саме цієї гіркоти йому зараз і бракувало.

2
Богдан сидів у машині перед будівлею прокуратури і ще довго розмірковував, це був єдиний шанс порушити стару справу, якщо цього разу не вийде, іншого шансу могло не бути . Папка лежала на пасажирському сидінні. Він не поспішав виходити. Переглянув документи ще раз, хоча знав їх майже напам'ять. Усе було на місці.
Богдан повільно вийшов із машини, наче все ще вагаючись. 

Висока будівля прокуратури була сірою, майже безликою. На сходах кілька людей курили, хтось говорив телефоном, хтось поспішав усередину. Він показав посвідчення.

— До кого?

— Я хочу подати матеріали щодо старої справи.

— Якої?

Богдан назвав номер. Працівник за стійкою глянув на нього, потім перевів погляд на папку. Щось блимануло в його погляді — ледь помітна настороженість.

— Зачекайте.

Богдан чекав кілька хвилин.

Чоловік повернувся.