Розділ 20. Світло в її душі.

  Коли Анна підвелася уже почало смеркатися. Найперше, що вона зробила, це викинула жовті гумові чоботи та куртку Руслана у смітник. Їй було гидко навіть брати ці речі до рук, тож зробила вона це з особливою насолодою. Але, найбільше її радувало те, що у неї є запис із диктофона із повним зізнанням Руслана. На столі стояли дві чашки від чаю і досі пахло м'ятою. Напевно, вона тепер буде ненавидіти м'ятний чай. Їй хотілося подзвонити Андрію і все йому розказати, але вона пригадала їхню останню не дуже теплу розмову і стримала себе. “Ні, досить йому нав'язуватися. Я вже зробила стільки перших кроків, а що він? Все ще думає? Все ще не наважується? Тоді для чого це все? Куди зайдуть наші такі стосунки?” - роздумувала вона. Анна почала шукати у сумці номер телефону Мілени Дашук. “Треба її попередити, що вона в небезпеці”, - сказала дівчина. 

- Привіт, Мілено. Це Анна, слідча, пам'ятаєш мене? - запитала вона, коли та нарешті відповіла на дзвінок.

- Вас важко забути, - відповіла та.

- Мілена, послухай, ти у небезпеці. Якнайшвидше збирай речі і їдь кудись, - говорила поспішно Анна.

- Не повірите, але я так і роблю. Мені вже остогидла ця діра і всі ті люди типу вас, які вважають себе чимось кращими за мене, - відповіла Мілена, явно кудись поспішаючи.

- Стережіться Руслана, він може бути небезпечним, - застережливо сказала вона.

- Руслана, я не знаю ніякого Руслана, - відповіла та. 

- І не бери ніяких грошей, бо ті гроші від самого зла, вони не принесуть тобі щастя, - наголошувала Анна.

- Послухайте, ви хоть і розумніші за мене, проте не вам вказувати що мені робити і як жити. Я розберуся сама зі своїм життям. Зрозуміло? - прокричала дівчина у трубку.

   Анна ще хотіла їй щось сказати, але почула лише гудки. 

###

- Привіт, у мене для тебе є новини, - сказав Роман, як тільки вона зайшла на роботу.

- І які ж? - без особливого інтересу запитала Анна.

- Вчора був проведений обшук машини Остапа і ти не повіриш, ми знайшли там його робочий одяг, він весь у крові. Сьогодні проведемо експертизу, але я впевнений, що це кров його загиблої сім'ї, - піднесено повідомив криміналіст.

- Його могли просто підкинути, - тихо сказала Анна.

- Його ж одяг у його ж машину? - перепитав Роман здивовано.

- Знаю, звучить дико, але повір мені, таке могло бути.

- Добре, а як ти поясниш ось цю знахідку?- запитав Роман, показуючи Анні знайомі для неї ампули в пакеті. - Це теж підкинули? - запитав він.

- А чому б і ні, - відповіла слідча.

- Анно, уже всі переконані, що це був Остап і лише ти стоїш на своєму, - відповів Роман роздратовано.

- У мене не просто переконання, у мене є беззаперечні докази цього, - пояснила вона, дістаючи свій телефон. - Ось, послухай цей запис і тобі відразу все стане зрозуміло.

   Анна ввімкнула запис, але звідти звучало лише незрозуміле шарудіння та нявкання кішки, яке щоразу наростало. 

- Анно, та що з тобою? Ти вже зовсім з глузду з'їхала? - запитав криміналіст, якому вже набридло слухати виття кішки у диктофоні.

- Але, як таке ….

- Я не знаю, що з тобою, але попрошу Давида дати тобі декілька днів вихідних. Бо ти забагато на себе береш, Анно, - майже кричачи сказав криміналіст. - Я змоделював ніж, яким було вбито сім'ю Макових, за описом Андрія. Схоже, це звичайний кухонний ніж. Завтра поїду туди й візьму їхні ножі на експертизу. 

"Я навіть знаю, що ти там знайдеш", - подумки відповіла Анна, розчарована тим фактом, що Руслан знову пошив її у дурні.

- Послухай, Романе, я тебе прошу, перевір ще заодно ванну на відбитки пальців, ну, я не знаю, крани чи ручку дверей, - попросила Анна, пригадуючи, як Руслан казав їй, що приймав там душ. 

- Не знаю, навіщо це тобі й що це нам дасть, але ради твого заспокоєння я це зроблю. Але, Аня, візьми декілька вихідних, відпочинь. Бо інакше я сам піду до Давида і зроблю це за тебе.

   Їй не залишалося нічого, як погодитися. Але, може, то і на краще. У неї буде час, щоб привести будинок матері та її квартиру до ладу. Останнім часом вона мало приділяла увагу собі та своїй оселі. Була зациклена на роботі та Андрію. Мало приділяла уваги матері, яка довгі роки була самотня. Лише тепер вона усвідомила, що дзвонити до неї потрібно було не за графіком, а за власним бажанням і кожного дня. А з братом? Скільки разів на місяць вона дзвонила йому? Пальців однієї руки буде забагато. А зараз вона хоче поговорити з ними, але не може. Але може бути поруч і ще не пізно все виправити.

###

   Андрій вже дуже хотів побачити Аню, бо вони вже тиждень не зустрічалися. Він раніше не розумів, що означає скучати. А тепер це почуття наче приросло до нього. Він розумів, що зараз, як ніколи їй потрібна його підтримка. Через декілька днів буде суд над Остапом і його точно там не виправдають. Анна розказала йому про візит Руслана і про їхню розмову. Андрій єдиний, хто їй повірив. Тож він намагався всіляко її підтримати. Він дістав телефон і набрав до Романа.

- Привіт, ти знайшов якісь відбитки пальців у ванні? - запитав Андрій, сподіваючись на диво. 

- Знайшов, сказав той. І вони точно не Остапові, - відповів криміналіст.

- О, то це чудові новини.

- Ти не спіши радіти ті відбитки взагалі не людські, - повідомив Роман.

- А чиї? - з непорозумінням запитав судмедексперт.

- Я не знаю, схожі на лапи якось рептилії, - відповів він. - Але ти розумієш, що ми не можемо повісити вбивство на невідому істоту тільки по незрозумілих відбитках у ванні.

- Розумію, - сказав Андрій, усвідомлюючи їх з Анною поразку.

- А ще відбитки на ножі теж Остапа. І я розкрутив ручку, там були залишки крові. Схоже, їх зарізали кухонним ножем, а потім просто помили та поставили назад у підставку. Тому, проти Остапа є залізні аргументи та саме він і є вбивцею своєї сім'ї. І я сподіваюся, що така тварюка, як він понесе заслужене покарання, - сказав криміналіст і повісив трубку.