Розділ 18. Квиток в одну сторону.

 Десь близько другої години дня Анна вже була у Рівному. Коли вона зайшла в робочий кабінет, Роман якраз збирався їхати до Мілени Дашук.

- Привіт, Анно. Ну що там, як твої рідні? - запитав він, побачивши, як та вривається в кабінет.

- Привіт, Романе. Поки що все без змін. Віталік не приходить до себе. Мати при свідомості, але розказати нічого не може. Поліція не знайшла нічого і у них жодних версій щодо того, що сталося, - відповіла Анна, сідаючи у крісло.

- А які версії у тебе? Ти ж сама, як поліція, - запитав Давид.

- Навіть краще поліції, - підтвердив Роман.

- Я не знаю, що і думати. Але мене найбільше турбує зникнення Маври у всій цій історії, - відповіла Анна.

- Андрій казав, ти наче недолюблювала її, а тут так переживаєш, - сказав Роман, переглядаючи якісь документи.

- У тому то й вся справа, що мене лякає те, що її немає. Але не тому, що я переймаюся через неї. А через те, що відчуваю, що вона якось причетна до цього всього, - пояснила Анна, поринаючи у свої думки. - Спочатку я переймалася її зникненням, дійсно хвилювалася за неї, але після цієї ночі….- Анна не договорила, бо згадала, що розмовляє не з Андрієм.

   "Давид і Роман не в курсі тої інформації, яку ми зібрали, розслідуючи смерть Олександра Деркача та Петра Яструба, тож вони не повірять у подряпані двері вночі", - подумки запевнила себе Анна.

- Після ночі що? - запитав Роман, відриваючись від паперів і дивлячись на Анну. - Тобі що, сон якийсь віщий приснився? - посміхнувся він.

- Та ні, це моя власна інтуїція так підказує. Ти кудись їдеш? - запитала вона Романа, який піднімався зі стільця.

- Так, їду до.. - Роман поглянув на документи, читаючи дані, - до Мілени Дашук..

- Це хто? - поцікавилася Анна.

- Це та повія, яка по словах Остапа бачила його в ніч вбивства, - пояснив він.

- Давиде, можна мені теж поїхати? - попросила Анна, дивлячись на нього.

- Взагалі, я хотів тобі довірити іншу роботу, але, якщо тобі це якось допоможе відволіктися від твоїх переживань щодо рідних, то їдь, - відповів Давид.

- Дякую тобі, - сказала Анна, збираючись їхати разом із Романом.

- Але Анно, Андрій не їде з вами, - уточнив Давид з нотками сміху.

  “І відколи це в Давида з'явилося адекватне почуття гумору?” - подумала Анна.

- Я думаю, якось це переживу, - відповіла вона, закриваючи двері.

###

   Мілена Дашук приймала клієнтів у невеличкому будиночку біля дороги, де жила сама. На вигляд їй було років 25 і вона працювала у шашличній біля тієї ж самої дороги. Роман та Анна ще не обідали, тож вирішили перекусити у тому ж закладі.

   Мілена підійшла до них, щоб взяти замовлення. На ній були джинси скінні та обтягуюча футболка з глибоким декольте. 

- Що будете замовляти? - запитала вона, приготувавши невеликий блокнот для запису. - Рекомендую свині ребра, ми їх готуємо щодня і до них іде безплатний соус, - порекомендувала вона, втомившись чекати.

- Їх і замовимо, - сказав Роман, дивлячись на її вигляд. - І квас, будь ласка, - додав він, особливу увагу приділяючи декольте дівчини.

- Добре, замовлення буде готове за хвилин 15, - відповіла вона, збираючись йти.

- Передайте замовлення і поверніться, до вас є розмова, - попросив Роман, показуючи посвідчення криміналіста.

- Але у мене робота, я не можу, - зніяковіло відповіла жінка.

- Ми уже договорилися з вашим начальником, - відповіла Анна. - Робота зачекає.

   Мілена незадоволено вийшла на кухню і повернулася через 2 хвилини, сівши навпроти Анни та Романа. 

- Скажіть, будь ласка, чи знайомі ви з Остапом Маковим? - запитав Роман, показуючи його фото дівчині.

- Мені обов'язково відповідати на це запитання? - перепитала Мілена, дивлячись на фото зеленими очима.

- Обов'язково, - твердо відповів Роман. - Це поки що найпростіше із запитань.

- Так, я знайома з цим чоловіком, - відповіла Мілена, віддаючи фото назад.

- В яких стосунках ви з ним перебували? - запитав криміналіст.

- В інтимних, - коротко відповіла дівчина, виражаючи всім своїм видом цілковите невдоволення.

- Тоді я покажу вам ще одне фото, - сказав Роман, дістаючи зі своїх документів світлину вбитої дружини Остапа та її дітей. - Тепер погляньте сюди, чи знали ви про те, що у нього є сім'я?

- Я знала, що у нього є сім'я, - відповіла дівчина, беручи фотокартку. Вона поглянула на світлину і відсахнулася. - Господи, їх що, убили?

- В понеділок вночі,- відповіла Анна, пригадуючи знов весь жах того вечора, коли вона зайшла в їхню квартиру.

- Вибачте, я не знала, - сказала дівчина, закриваючи обличчя руками. - Хто це зробив? Хто міг вбити маленьких дітей? - намагалася якомога щиріше звучати дівчина. 

- Я думав, можливо, ви нам допоможете відповісти на це запитання, - сказав Роман, дивлячись на Мілену.

- Так, я була коханкою Остапа, але я ніколи не бажала зла його сім'ї, його дружині, а тим паче дітям, - відповіла Мілена, ледь стримуючи емоції. Її зелені очі помутніли, як болото від непрошених сльозинок. 

- Вас ніхто не обвинувачує, - пояснила Анна. - Скажіть, де ви були 16 вересня приблизно о 2 годині ночі? 

- Я була в себе вдома, - відповіла Мілена, тримаючи голову руками.

- Чи зустрічалися ви в ту ніч з Остапом Маковим? - запитав Роман.

- Я…я…зараз постараюся пригадати, - відповіла дівчина, відпускаючи власну голову із рук.

- Постарайтеся, бо це дуже важлива інформація. Остап стверджує, що тієї ночі він був у вас, - пояснив Роман.

- Це був понеділок, правильно? - запитала Мілена.

Анна ствердно кивнула.

- Ми планували зустрітися, бо Остап мав їхати у рейс. Ми говорили перед тим з ним телефоном.

- Про що? - поцікавився Роман.

- Він був роздратований. Сказав, що йому це вже все набридло. Що він хоче залишити свою сім'ю. Скаржився на дружину, що та геть про нього забула, - розповідала Мілена, у якої знову прояснилися очі.