Розділ 17. Я знаю, хто для тебе найдорожчий.

   Мати Анни, Марта, чекала дзвінка доньки. Вчора в Анни було побачення, тож Марта чекала від неї хороших новин. І взагалі, день почався чудово. Приїхав син з її майбутньою невісткою Маврою. Нарешті Марта відчувала себе щасливою, все потрохи налагоджується. Скоро син одружиться, а потім і Анна вийде заміж. Марті уже набридло самотнє проживання, їй хотілося чути дитячий сміх у своєму домі, забирати онуків на вихідних, ну, просто родинного тепла. Вона уже обдзвонила всіх подруг, розповідаючи про заплановане весілля, навіть допомогла сину вибрати обручку. Нарешті хоча б на старості їй не доведеться думати про роботу, адже, її сину пощастило з майбутньою дружиною. У тої є власний салон і вона багата, хоч і не має батьків. Яка ж розумна дівчина, що змогла добитися всього сама. І чого це Анні вона не подобається? Схоже, її донька просто заздрить їй. Марта йшла по коридору і зупинилася біля кімнати Маври. Двері були прочинені, тож Марта заглянула всередину. Мавра стояла навпроти дзеркала і розчісувала волосся. Але те, що побачила мати Анни просто нажахало її. Там, у відображенні вона побачила не миле лице своєї невістки, а драконячу морду. Темну, з блискучими хижими очима. Вона дихала палким злом. Марта застигла від жаху, її тіло скував дикий страх і вона не могла поворухнутися декілька секунд. Ті очі із дзеркала вп'ялися у неї поглядом і давили. Мавра різко обернулася, відчувши на собі її погляд. Марта почала відступати назад. Мавра лише йшла до неї повільними кроками, усміхаючись. Жінка відчула, як її починає сильно пекти в грудях, а серце шалено битися. У скронях гупало, вона хотіла бігти, але ноги були наче з вати. Мавра все ближче, майже дихає їй в обличчя. З очей вилітають іскри зла і темноти, що заповнюють все навколо. Марта хотіла кричати, але лиш вимовляла невиразні тихі звуки, слова плуталися. Вона відчула, як паралізує ліву частину лиця, а потім і руки. Мавра вже навпроти неї, дихає їй просто в обличчя і сміється, сміється так дзвінко, що зникають будь-які інші звуки. В очах туман, в розумі дим, навколо гасне світло. Марта падає. А в кишені її халату починає дзвонити телефон.

###

   Анна поспішала на роботу, вона знала, що обов'язково мусить подзвонити матері по дорозі. “Що ж їй сказати? Що побачення зіпсувала вона сама? І все через Андрія, який, хоч і зізнався у почуттях, проте все ж не каже нічого конкретного. Мама буде розчарована. Але що є, то є. Сподіваюся, приїзд Маври й Віталіка повпливають на її хороший настрій”, - думала вона. Коли мати не взяла телефон після першої спроби додзвонитися до неї, вона почала хвилюватися. “Не може бути такого, щоб мама ігнорувала мій дзвінок. Я впевнена, що вона лягала спати з телефоном під подушкою тільки, щоб не пропустити новин”, - спантеличено думала вона. Анна набрала до Віталіка, теж ніхто не взяв слухавку. В серці розігралася незрозуміла тривога. Номера телефону Маври вона не мала, тож вирішила набрати до тітки Зіни, що жила навпроти матері.

- Добрий день, тітко Зіно, це Анна.

- Привіт, Анно, ти як? Коли приїдеш? - почулося у телефоні.

- Все добре, думаю в цьому місяці приїду. Тітко Зіно, ви б не могли зайти до мами поглянути чи все з нею гаразд. Щось не можу їй додзвонитися, - попросила Анна вже не на жарт схвильована.

- Так, звісно.

   Анна зачекала декілька хвилин поки та взується, а тоді почулися сигнали дзвінку вхідних дверей.

- Ніхто не відчиняє, Анно. Ти впевнена, що мати вдома?

- Так, повинна бути, зайдіть, може, там відчинено, - попросила Анна.

   І справді, вхідні двері були незамкнені, Зіна зайшла у квартиру сусідки й через хвилину сказала:

- Анічка, ти тільки не хвилюйся, твоя мати лежить в коридорі без свідомості, - тривожно сказала сусідка.

  Серце Анни забилося із шаленою швидкістю. Вона почала тремтіти.

- Тітко, викликайте швидку і виходьте з квартири, там може бути небезпечно. Я приїду через дві години, - сказала вона і повісила слухавку.

###

   Анна відпросилася з роботи і помчала в Олександрію. Давид не хотів її відпускати, адже, у них є зараз багато роботи в зв'язку із останнім вбивством. Але, як людина все ж послухав і дав їй вихідний. Коли Анна зайшла в палату, то була шокована станом своєї матері. Мотки трубок окутали її, як змії, вона важко дихала, але була при свідомості. До Анни підійшов лікар і запитав:

- Марта Вишнева, це ваша мати?

- Так, -  зі сльозами на очах відповіла Анна. - Що сталося, що з нею?

- У вашої матері стався інсульт. Якщо вона і виживе, то потрібні будуть роки реабілітації. Вибачте, що говорю все напряму, просто не хочу давати марних надій. Багато залежить і від вас, від вашої підтримки. Їй потрібно за когось триматися, щоб боротися за життя, а не просто існування. Ви мене розумієте, Анно? - запитав лікар, намагаючись пояснити всю важливість сказаного.

- Так, так. Господи, як же так? Я можу з нею поговорити? Вона в змозі говорити? - запитала Анна,  дивлячись на немічність матері.

- У неї може бути нечітка незв'язна мова, це все наслідки інсульту. Можете спробувати поговорити, але нічого, щоб могло зашкодити чи погіршити її стан не говоріть, ви мене розумієте? - ще раз наголосив лікар.

- Так, - відповіла Анна, прямуючи до матері.

   Анна намагалася опанувати себе, прибрати сльози та зайві емоції. Вона підійшла до ліжка і сіла поруч матері, взявши її за руку.

- Привіт, мамо. Рада тебе бачити. Ти розумієш мене? - запитала Аня привітно посміхаючись.

   Мати ствердно кивнула. Її лице було перекошене у страшній гримасі. Це жахало Анну, бо вона знала, як для матері було важливо бути гарною. Вона завжди намагалася тримати себе у формі, слідкувала за харчуванням і ходила на фітнес і раптом все змінилося в одну мить.

- Уже все позаду, все буде добре, чуєш? Я поруч, - сказала Анна беручи її за руку. Вона обіцяла, що не буде плакати, але сльози лилися самі.

   Мати легенько стиснула її руку, скільки їй на це дозволяли сили. Потім почала відкривати рот, намагаючись щось сказати. Але їй не виходило.