Розділ 13. Подих дракона.

 Анна прокинулася від запаху кави. Вперше, за стільки часу вона виспалася. Чи то присутність Андрія поряд її заспокоїла? Чи читання Біблії ввечері? Андрій сидів на тому ж дивані, що заснув вчора та усміхався їй.

- Привіт, як спалося? - запитав він, беручи каву з таці.

- Привіт, чудово. А тобі? - запитала Анна, потягуючись.

- Прекрасно. Іди, вмивайся, нам тут сніданок принесли, - сказав він, дивлячись на неї загадковими очима.

  Анна винирнула з ліжка і пішла в ванну. "Ну і вигляд у мене. Волосся розтріпалося, зуби нечищені, футболка пом'ята", - говорила вона до себе. Вона спішно вмилася, почистила зуби, розчесала волосся і повернулася до Андрія.

- Що на сніданок?

- Омлет з тостами та кава. Ти зранку якась особливо гарна, - сказав Андрій, смакуючи свою порцію і поглядаючи на її ноги.

   Анна відчула, як заливається рум'янцем. Вона глянула на свою футболку і з жахом зрозуміла, що на ній немає штанів. "Омг, як же так?" - вона пригадала, як скинула їх, коли Андрій  заснув. 

- Дякую, я зараз, - сказала вона, нирнувши у ванну і тягнучи футболку донизу.

   Анна знайшла у ванній свої штани та поспішно їх одягнула. Потім постояла ще декілька хвилин перед дзеркалом і вийшла до Андрія.

- Ну, так теж нічого, але, мушу зізнатися, спочатку було краще, - сказав він, ледь стримуючи сміх. - Отож, які плани на сьогодні? - запитав він.

   Анна сіла поруч і почала пити каву, потім прийнялася за омлет.

- Я не знаю, просто відпочити. Наш поїзд аж ввечері, тому, можемо розслабитися.

- Ти коли вчора заснула? - запитав Андрій.

- Я не знаю, мабуть, десь біля 3. До речі, не знала, що ти хропиш, - сказала Анна, намагаючись таким чином хоч якось компенсувати сором зі штанами.

- Інколи буває, це означає, що я дуже добре сплю. Коли я хроплю, тоді у мене міцний сон. 

   Анна, почувши таке, уже пожаліла, що не поцілувала його, коли він спав.

- Що ти робила так довго?

- Та так, читала записник, який нам вчора дала пані Ніна, - відповіла вона, смакуючи омлетом.

- І що, є щось цікаве?

- Більше незрозумілого. Я перевіряла правдивість записаного у щоденнику та слів самої пані Ніни. І більшість інформації дійсно є на просторах інтернету, просто це все розкидано по різних сайтах та джерелах. Можна сказати, вони збирали всю інформацію по крупинках. Я навіть позичила Біблію в охоронця, - відповіла Анна, з'ївши уже половину сніданку.

- Ти раніше читала Біблію? - запитав Андрій, дивлячись на уже порожню свою тарілку.

- Так, пробувала декілька разів. Мене бабуся в дитинстві заставляла це робити, вона у мене була дуже побожною. Ні, не релігійна фанатичка чи щось таке, просто вона старалася жити за заповідями Божими і їй це виходило. Вона була хорошою людиною, жаль, що її так швидко не стало. До речі, саме вона дала мені ім'я - Анна. Але я люблю більш скорочений варіант - Аня. Ну, а як щодо тебе? - запитала вона, п'ючи каву.

- Я не читав сам, але мама читала нам біблійні історії замість казок перед сном.

- І яка була твоя улюблена історія?

- Не знаю, мабуть, про Давида і Голіафа. Давид був воїном ізраїльського народу, а Голіаф поганським велетнем, який довгий час сміявся з їхнього війська. Ніхто не наважувався вийти з ним на двобій, окрім Давида. І він вийшов з іменем Бога і переміг.

- Хороша історія, теж її чула, - сказала Аня, задумавшись про щось.

- Слухай, Ань, ми звісно з тобою не такі, як Давид, але з Божою допомогою теж здолаємо того дракона, чи демона, чи крокодила, ким би він не був, - відповів Андрій з наполегливістю в голосі.

    Анна сама не помітила, як розплакалася, вона вже так втомилася від тої темряви, що хоче постійно її огорнути. Темні тіні були не просто тінями, а злом, яке чатувало на неї, лякало, хотіло зупинити. Андрій, побачивши її сльози, захотів якось підтримати. Він підсів ще ближче й обійняв її. Вона була такою теплою і крихітною, але такою сильною весь цей час. Вони сиділи так декілька хвилин, поки не почули стукіт у двері та голос: "Прибирання номерів".

###

   Надворі яскраво світило сонце, його проміння ніжно пестило все навкруги. "Як же я люблю ранки!" - подумала Аня. Раніше вона не любила вставати рано. Анна могла до пізньої ночі не спати й понад все ненавиділа вставати зранку. Але після останніх подій і страху темряви вона почала лягати ще до перших проявів темноти. І могла прокидатися, як тільки світло уже починає пробиватися до її кімнати. З кожною хвилиною темрява починає зникати, поки цілком не запанує світло.

- То куди поїдемо? - запитала Аня, дивлячись на Андрія.

- У тебе є якісь побажання? - запитав той, також дивлячись на неї.

- Ні, немає, думала, може, в тебе є якісь ідеї?

- Взагалі-то, є одна, якщо ти не заперечуватимеш. 

- Кажи вже, - усміхнулася до нього Аня.

   Андрій витягнув з кишені невеликий папірець вирваний із блокнота.

- Що це?

- Це адреса лікарні, де знаходиться Степан, номер палати та інші дані.

- Але, де ти це взяв? - зі здивуванням запитала Аня, беручи лист.

- У пані Ніни вчора непомітно поцупив, - відповів Андрій явно чекаючи похвали, проте Аня дивилися на нього суворим поглядом.

- Але так не гарно! Андрію, ти що! Можна було просто попросити адресу у Ніни, - сказала вона, згортаючи папірець.

- Я просив і не один день, вона ні в яку не давала. То що я мав робити? - сказав Андрій, оправдовуючись. - Слухай, ти ж хочеш докопатися до правди ще більше, ніж я. А це означає, що треба діяти. 

   Анна видихнула, бо розуміла, що вчинок Андрія, хоч і не хороший, проте, дійсно важливий для справи.

- Київська міська психіатрична лікарня, вул. Кирилівська 103а, - прочитала Анна вголос, знову розгортаючи папірець. - Це далеко від того, де ми зараз?

- Не дуже, думаю за годину доберемося, - відповів Андрій, звертаючи на дорогу.

- Ти куди? - з непорозумінням запитала та. - Метро з іншої сторони.