Розділ 12. Привіт від Маври.

   Анна вже пожаліла про те, що не погодилася взяти один двомісний номер разом з Андрієм. Хоч вона була поза межами дому, проте їй і тут було якось моторошно. Вона поспішно прийняла душ і полізла в ліжко. І знову дзеркало висить перед самим ліжком. Через силу Анна заставила себе поглянути туди, але на неї дивилася лише вона сама. Трохи заспокоївшись вона вирішила набрати до мами. Згідно з її графіком вони мали поговорити ще вчора. Але їй не хотілося говорити в поїзді, де постійно переривається зв'язок і доведеться говорити ще довше. Тож Анна взяла телефон і набрала знайомий номер.

- Привіт, Анічка. Нарешті ти подзвонила до своєї мами, - почулося у слухавці.

- Привіт, мам. Як ви там? - запитала Аня, поправляючи рушник на голові. 

- Сьогодні дуже добре, приїхав Віталій з Маврою, - радісно відповіла мама.

   Анна роздратовано завернула очі й на мить їй здалося, що у дзеркалі ззаду неї сидить кішка. Вона різко обернулася, проте там не було нікого, крім вази.

- Коли вони приїхали?

- Вчора, залишаться тут на кілька днів.

- Супер, то тобі вже там веселіше, - відповіла Анна, оглядаючи кімнату.

- Ань, а коли вже і ти подаруєш мені цю радість і познайомиш з кимось? - запитала мама.

“Невже мені привиділося? Напевно, я просто втомилася".

- Мам, ну ти знову за своє. У мене поки нікого немає.

- А чому поки? Значить, хтось є на приміті? - з надією у голосі запитала матір.

   Анна почула, як мати когось кличе до себе, а потім у телефоні почулося протяжне мурчання. 

 -  А як щодо Андрія, ви досі всього лиш друзі?

- У тебе що, є кіт? - із подивом у голосі запитала Аня.

- Це киця, і вона не моя, а Маври, - відповіла мати, гладячи кішку.

- Але у тебе ж алергія? - із нерозумінням запитала Анна. - Як ти можеш її гладити?

- Як виявилося, не на всіх котів, і до того ж не така сильна, як у тебе на дим. То що у тебе з Андрієм?

   Анна чула постійне мурчання та нявкання, але не хотіла через це сваритися з матір'ю, тож вирішила, що це не заважатиме їх розмові. У Анни не було дуже близьких подруг, з якими вона б могла поговорити про хлопців, тож вирішила все-таки поділися з мамою своїми переживаннями. Хоч вони й не близькі подруги, та й стосунки у них не такі вже й теплі, але це ж мама, а вона завжди на її боці попри все.

- Не знаю. Я заплуталася трохи, не знаю, як в цьому розібратися, - сказала Аня, знімаючи рушник із помитої голови.

- Тобто, як це? Тобі подобається Андрій чи ні?

- Я не знаю. Ми з ним друзі, але…

- Але…

   Анна почула, як в кутку кімнати щось впало, вона завмерла, потім встала і пішла подивитися. З тумбочки впала невеличка ваза з квітами. "Як же ти впала?" - подумала Анна, ставлячи вазу на місце.

- Але… - знову перепитала мати, - алло, Ань у тебе там все добре?

- Так, так, здається, так. Просто ваза впала. То про що ми говорили? - розгублено запитала Анна.

- Ти мені хотіла розказати про свої почуття до Андрія.

- Ах, так, до Андрія в мене змішані почуття. Він подобається мені і я, здається, йому не байдужа, але відносин у нас немає. Ми залишаємось колегами по роботі. 

   Анну вже почало дратувати нестримне котяче нявкання, яке вже переростало у виття. 

- Він тобі говорив про свої почуття? Чи натякав якось?

- Нічого такого. Мам, та вгамуй ти уже цього кота! Та що із ним, вже вуха в'януть від його воя, - роздратовано сказала Анна у слухавку.

- Ань, ти про що? - здивовано запитала мати. - Киця, відколи прийшла до мене, відразу заснула і спить у мене на колінах.

   Від цих слів по Анні пронеслися сотні мурах. Її стало кидати то в жар, то в холод. Жах наростав, але вона намагалася себе вгамувати. "Аня, все добре, заспокойся. Це лише звукові галюцинації. Або до мене у номер все-таки якось пробралася кішка?" - подумала вона.

  Мати витримала паузу і запитала:

- Ань, у тебе точно там все гаразд? У тебе дуже тривожний голос. Я хвилювалася за Віталіка, але бачу, що потрібно хвилюватися за тебе. 

- Так, все добре. Просто втомилася, - сказала Анна, нарешті опанувавши себе. 

- Тобі треба відпочити, відволіктися від своєї вбивчої робити. Візьми відпустку, поїдь кудись, з Андрієм бажано, - порадила мати.

- Я вже відпочиваю, ми з ним зараз у Києві. Сьогодні мали одну справу по роботі, а завтра плануємо ще погуляти десь по місту, - Анна почула шкрябання за ліжком, по спині знов пробігли мурахи. Вона заглянула під ліжко, там нікого.

- Доню, то це дуже добре, - піднесено відповіла та. - Я рада за тебе, може, ви нарешті облишите ваші оті дружні стосунки й вийдете на новий рівень.

   Шкрябання повторилося, Анна заглянула під ліжко. Там у темряві блиснули два невеликих ока, які одразу ж зникли. "Ось ти й попалася", - полегшено видихнула Анна.

- Не знаю, мамо, можливо. Але я точно не планую робити перший крок, ти ж знаєш, як я не люблю нав'язуватися, - сказала Аня, обережно оглядаючи простір під ліжком. "Де ж ти поділася, клята кішка?"

- А може, все-таки варто, ти ж бачиш, які тепер чоловіки не сміливі пішли.

- Не варто, мамо, ти знаєш мої принципи, - сказала Анна, ретельно оглядаючи кімнату.

- Ой, принципи в неї, подумай про своє майбутнє! - голосно наголосила мати. 

- Та й зрештою, не один же Андрій на світі є. Ще крім нього є кандидати.

- Угу. І які ж то? Я у тебе щось не бачу черги, - відповіла та, гладячи кішку, що спала.

"Де ж ти сховалася?" Бродила Анна по кімнаті, заглядаючи у кожен куточок. 

- Я недавно познайомилася з одним поліціянтом, до речі, доволі симпатичний такий. 

- О, це дуже цікава інформація і, головне, корисна. Що за поліціянт, як звуть? - почала розпитувати мати.

   Анна зайшла у ванну кімнату і стала оглядатися тут. 

- Руслан. До речі, дуже симпатичний, але трохи молодший за мене. 

- Доню, та це нічого. Я теж старша від твого батька, але нам це не завадило.