Розділ 11. Таємниця древнього дракона.

О 8:20 Анна та Андрій вже були у столиці. Надворі були перші дні осені, але ще трималася літня спека. Тож Анна переодягнулась в легку спідницю і футболку. Вона рідко одягала спідниці або плаття, тож Андрій не міг не помітити той факт, що у неї стрункі ноги. Ще зранку він доїв усі припаси, тож вирішив запропонувати Анні спершу поснідати, а потім їхати до тітки Ніни.

- Як на рахунок сніданку? - запитав він, все ще витріщаючись на її ноги.

- Ти ж тільки снідав у поїзді, - відповіла Анна, поправляючи спідницю, думаючи, що знову не так.

- Я просто перекусив, а ти взагалі нічого не їла, а так не можна. Тож кажи, що ти там їси по сніданках, крім холодної кави, - наполягав на своєму Андрій, шукаючи очима, де б можна було забігти на сніданок.

   Вони обрали невеличку кав'ярню біля метро. Тут пахло меленою кавою і круасанами. Цей запах діяв, як заспокійливе й одразу пробуджував апетит. Андрій замовив два лате та круасани з вишнями.

- Як тобі круасани? - запитав він, дивлячись, як смачно їх поїдає Аня.

- Дуже смачні, дякую. До речі, забула запитати тебе про результати аналізів Петра.

- Радий, що тобі смакує. Ну що, підтвердилося аспіраційне утоплення. За лабораторними дослідженнями є наявний псевдопланктон у кістковому мозку та внутрішніх органах. Диференціальна діагностика також підтвердила, що смерть була саме у воді. 

- А як щодо прокази? - запитала Анна, хрумаючи круасаном.

- У місці огрубілої шкіри дійсно було виявлено мікробактерію лепри. Але вона була позбавлена здатності розмножуватися і існувати, наче паралізована. Тобто, Петро точно нікого не міг заразити і сам не піддавався впливу цих бактерій. Можливо, він вчасно розпочав лікування або просто форма мікроорганізму така. Хтозна, - відповів Андрій, поглядаючи на стійку із круасанами. - Я зараз, замовлю ще один, дуже смачні. Ти будеш ще?

- Ні, дякую.

   За хвилину Андрій повернувся із гарячою випічкою, цього разу із шоколадом.

- А ти ще щось дізналася стосовно цієї справи?

- Не дуже багато. Її закрили кілька днів тому, батьки відмовилися спілкуватися.

- Ти ж казала, що з ними Роман говорив?

- Так, я їздила на похорони, думала, після них зможу поговорити, але вони сказали, що вже все розказали криміналісту і, щоб я відчепилася. 

- Їх теж можна зрозуміти, вони тільки поховали сина, а ти їм хотіла допит влаштувати, - сказав Андрій, відкушуючи шматок круасана. 

- Але мені вдалося поговорити з одним із його друзів. Він дійсно підтвердив той факт, що у Петра з'явилися гроші. Звідки, він не знає, бо той нікому цього не розказував. Казав ще, що в останні дні перед смертю він поводився дуже дивно. Метався по кімнаті, казав, що йому жарко. Вів був агресивний і злобний. Також цікавий той факт, що він почав говорити невиразно, наче ковтаючи слова.

- Думаю, це все через язик.

- Швидше за все. А в день смерті він був разом з ним. Вони грали комп'ютерну гру. Раптом Петро зірвався і кудись помчав, сказав, що йому потрібно охолодитися.

- Схоже, він охолодився в озері Басів Кут, - з нотками чорного гумору підмітив Андрій. 

- Я подивилася, яка температура повітря була в той день. 

- І яка ж?

- Це був день найвищої температури в Україні за все літо - 39 градусів.

- Тобто, можна припустити, що він став холоднокровним і відповідно температура його тіла також стала 39 градусів, і він побіг на озеро, щоб її знизити, - сказав Андрій, відпиваючи порцію лате.

- Цілком можливо. 

- Яка це була приблизно година?

- Я не знаю точно, десь близько 18 вечора, - відповіла Анна, доїдаючи свій сніданок.

- Але смерть наступила значно пізніше. Схоже, він довгенько плавав в тому озері. 

- Друг сказав, що після того його не бачив. Тож я не знаю, чи він був у тому озері до самої смерті чи виходив, а потім знову туди прийшов.

- Я думаю, він не виходив з озера. Пам'ятаєш, ти розказувала за Олександра, як він любив довго сидіти в басейні з відкритим ротом? Схоже щось таке робив і Петро. Лежав собі спокійно на поверхні озера, поки його за ноги не вхопила невідома потвора і не потягнула на дно, - Андрій сказав це так драматично і з відчуттям сказаного, що по Анні пробігли мурахи.

- Як думаєш, у нього були шанси врятуватися?

- Він однозначно чинив спротив, але, судячи з відбитків лап, хватка там була дуже сильна. По суті, у нього не було шансів вирватися. 

   Андрій допив своє лате і подивився у вікно. Люди мирно спускалися під землю у метро. 

"Цікаво, куди їдуть ці всі люди? Про що думають? Чи є й серед них люди рептилії? Спочатку не помітні, такі, як і всі інші, але згодом відкривається їхня суть, змішується кров і вони стають тваринами холодними та безпощадними", - думав він.

- Це вже якийсь не Басів кут, а бісів кут, - відповіла Анна, ставлячи порожню чашку з-під лате на стіл.

###

  За дві години вони добралися до потрібного місця. У метро було дуже багато людей, тож вони всю дорогу простояли. На кожній зупинці заходило все більше людей, а все менше виходило. Тож з кожною зупинкою вони все ближче притискалися один до одного. Анна відчувала його дихання над своїм вухом і, як його груди притискаються до її грудей. В дорозі вони нічого не говорили, обом було якось ніяково. Анна відчувала легке тремтіння і старалася трохи відсунутися від Андрія, але натомість її ще більше притисли до нього. 

"Що це за аромат? Схоже на цитрусовий. Ні, це щось легше, без гіркуватості. Щось солодке, але не надто солодке. Гранат? Точно, це гранат. Ніколи не думав, що у граната такий приємний запах", - думав Андрій, насправді радіючи таким обставинам. Йому подобалося бути так близько біля Анни, хоча він ніколи їй у цьому не зізнавався, та й, мабуть, не зізнається. Зараз у нього є можливість детально вивчити кожну рису її обличчя, кожну складочку і впадину. Так детально він розглядає лише трупи на своєму столі, але це вимушена міра. А тут він не мусить, він хоче це робити.Перед ним жінка із худеньким обличчям низького зросту. У неї кучеряве волосся і коричневі очі, під якими виднілися малесенькі мімічні зморшки. Носик акуратний, а губки тоненькі.