Розділ 9. Утопленик.

 Анна йшла на роботу і думала, як вмовити Романа переглянути те відео. Він, звісно, ставився до неї не так зверхньо, як її колега Давид, проте, не так добре, як Андрій. Роман був середнього віку і мав кумедні вуса. Дивлячись на нього, здавалося, що він повернувся десь із 80 років. Роман не був злою людиною, з ним цілком можна було миритися і комфортно працювати. Він завжди старався робити все по протоколу, а Давид, хоч був і старшого віку, проте, не ставився до роботи так серйозно. Роман любив горіхове капучино, тож Анна вирішила цим скористатися.

- Привіт, Романе.

- Привіт, Анно, - відповів той, повертаючись до неї.

- Давида ще немає? - запитала Анна, дивлячись на його порожнє крісло.

- Ні.

"О це супер, не треба йому про це знати", - сказала до себе. 

- Будеш пити капучино горіхове? - запитала Анна, вмикаючи чайник.

- Звичайно. А до капучино маєш щось? - запитав той, потираючи руки.

- Маю печиво.

" Як же запитати? З чого почати?"

- Слухай, Романе, ти не міг би глянути одне відео. Ти у цьому розумієшся, потрібно висвітлити деякі місця.

- Що за відео?

- Це відео з камер спостереження. Це по справі Олександра Деркача.

- А хіба цю справу ще не закрили? - здивовано запитав той.

- Закрили, але ти ж знаєш мене. Я завжди беру на себе більше роботи, ніж належить. Там є темні ділянки, які важко роздивитися, - пояснила Анна. Чайник закипів і Аня поспішно залила кип'яток в приготовану чашку з капучино. Вона зробила його доволі міцним, кинувши аж сім ложок. А потім дістала з сумочки печиво з маком і два свіжо спечених еклери. Потім поставила перед Романом ароматний напій і полуничний еклер. Також тарілку з печивом.

- Дякую. Слухай, а ти вмієш вмовляти, - апетитно подивився на еклери Рома, - добре, давай своє відео.

  Анна радісно кинулася до сумочки й дістала флешку. 

- Коли зможеш сказати, що там?

- Не знаю, завтра, післязавтра. Тут потрібна спеціальна програма, вона є на моєму домашньому комп'ютері. 

- Дякую, я написала тобі, які камери нас цікавлять і час.

- Ага, - сказав Роман, відпиваючи трохи капучино.

  Через хвилину прийшов Давид і Анна подумала, як же вчасно вони поговорили з Ромою.

###

- Привіт всім. Романе, зав'язуй з кавуванням, їдемо на виклик, - сказав Давид.

- Ну супер, Давид. Вмієш ти зіпсувати день, - сказав Роман, відпиваючи капучино. - Ну, хоч еклер з собою візьму.

- А що там трапилось? - запитала Анна, яку, як завжди, Давид не помітив або спеціально проігнорував. 

- Утопленик, - коротко відповів той.

- Кінець літа, а людям все не йметься з тим купанням, - сказав Роман, жуючи еклер.

- Воно і не дивно, таке пекло ціле літо, - сказав Давид. - Анно, ти з нами чи власним ходом?

  Анна явно не хотіла їхати з Давидом, тож сказала, що добереться самотужки.

- Я сама, тільки скажи куди їхати, Лебединка чи Басів кут?

- Басів кут, точні координати зараз скину на вайбер.

  Анна думала як добре, що у неї є власна машина. І як добре, що вона вміє водити. Інколи вона їздила і місцевим транспортом, але, коли у неї був хороший настрій брала власне авто. Вона приїхала перша на місце події, що аж ніяк її не дивувало. Так бувало зазвичай і вона до цього звикла. Вона одразу зрозуміла, де тіло, бо там було велике скупчення людей. Анна підійшла до поліціянтів, щоб виявити всі деталі і розігнати зівак. Тіло вже дістали із води, а поліціянти розвішували червону огороджуючу стрічку. Труп молодого чоловіка лежав на піщаному пляжі на животі. Він був одягнений, що одразу видалася Анні підозрілим: "Хто ж купається в одязі?" Одяг видався їй знайомим. "Я не розумію, невже більше немає інших спортивних костюмів?" - мовчки обурилася Анна.

- Хто виявив тіло? - запитала Анна молодого поліціянта.

- Група молодиків, що прийшли вранці купатися на озеро, - відповів той, читаючи ім'я Анна з бейджика.

- До речі, я Руслан, а ви Анна?

- Так, Анна Вишнева, слідча. О котрій годині це було?

- Десь о 8:20. Виклик надійшов о 8:22.

- Зрозуміло, зараз приїдуть мої колеги і ми почнемо роботу, - сказала Анна, дивлячись на поліціянта. Той якось дивно на неї вирячився і їй стало ніяково. "Чого це він вилупився? Що не так зі мною? Може, ґудзики на блузці розстебнулися?" - розгублено говорила в собі. Аня різко глянула на зону декольте, але тут все було гаразд. Руслан це помітив і усміхнувся. Анна, побачивши це, зніяковіла і розвернулася.  "Та що ж це таке? Чого це він либиться? Треба було одягати футболку", - продовжувала вона. Анна полегшено видихнула, коли побачила, як їй на зустріч іде Андрій.  

 Судмедексперт одразу помітив косі погляди поліціянта в сторону Анни. І, хоч вона була для нього лише другом, його це явно роздратувало. Він підійшов до них і сказав:

- Привіт, Ань.

- Доброго дня і вам.

- Руслан, а ви?

- Я Андрій, судмедексперт, - сказав він, простягаючи руку для привітання. - Я вас тут раніше не бачив, ви новенький?

- Так, перевівся з іншого міста. У вас гарна напарниця, - сказав Руслан, дивлячись на Анну.

- Ми це вже давно помітили, - відказав Андрій дещо вороже. - Ви можете бути вільні, далі робота за нами.

- Я мушу дочекатися прибуття всієї слідчо-оперативної групи, пане Андрію. Так положено, за протоколом.

 
  Андрій підійшов до нього ближче і сказав:
- В такому разі слідкуйте за своєю роботою, а не за блузкою пані Анни.

  Андрій відійшов з Анною в сторону, а вона сказала:
- Андрію, ти щось не в настрої, бачу.

- Та ні, просто розізлив цей хам Руслан. Скільки йому? 25? Не більше, а поводитися, наче тут король.