Розділ 6. Людина-рептилія.

 Анна встала рано, ще не було і 7. Полегшено видихнула, адже, надворі уже було світло. Сьогодні починається новий робочий тиждень, а це означає, їй не потрібно буде шукати чим себе зайняти.
  Анна жила в маленькій однокімнатній квартирі, але їй там було комфортно. Вона зробила ремонт у світлих тонах, але скрізь були яскраві акценти. Жовті стільчики й годинник у кухні, фіолетовий килимок у ванній і велике дзеркало у золотій оздобі у спальні. Вона повісила його прямо перед ліжком і воно було улюбленою частиною її невеликої оселі. Проте, з минулої ночі вона дивилася у нього з обережністю. Анна не могла забути той погляд, який побачила там. Вона переконувала себе, що це був лише сон або нічне марення, але в глибині душі відчувала, що це було реальністю.
  Цієї ночі вона спала добре, схоже, ліки, виписані терапевтом, їй допомогли. Тож улюблене дзеркало знову стало просто дзеркалом.
Анна прийняла ванну, поснідала, і поїхала на роботу.

- Привіт, Давиде, привіт, Романе, привіт всім, - сказала Анна, заходячи до робочого офісу.

- Привіт, Анно. Ти сьогодні пізніше за всіх, не схоже на тебе.

- Щось засиділася в ванній. 

- Навіть макіяж зробила, - підмітив Давид. - Закохалася чи що?

- Ні, просто у мене сьогодні хороший настрій.

- Спішу тобі його зіпсувати, - з посмішкою сказав Давид. - Їдь за адресою, що я тобі скинув, там для тебе є робота. 

- А як же та справа з незрозумілою смертю чоловіка в парку? 

- Тієї справи вже нема.

- Як це немає? Там є ще в чому розбиратися, ви ж самі це знаєте. Ром, ну хоть ти підтримай мене, - сказала Анна, кидаючи благальний погляд в сторону криміналіста.

- Я тут безсилий, так вирішило керівництво, - відповів той.

- Анно, ну чому саме тобі потрібно завжди повторювати двічі, - сказав Давид.

- Але… - Аня хотіла відстояти свою позицію, але її напарник навіть не дав договорити.

- Послухай, то був звичайний розрив серця, таке буває, люди помирають щодня. Ще раз тобі кажу, тут немає чого розслідувати. Ніхто не платитиме нам за цю справу. Тож твоє розслідування і докопування до правди нікому не потрібне. 

- Але, як же відео з камер спостереження? Я впевнена, там буде щось корисне, - заперечила Анна.

- Анно, - з відчутним роздратуванням в голосі відповів Давид, - займися своєю роботою. Їдь за адресою, яку я скинув, там у чоловіка обікрали квартиру. Прийми заяву, допитай сусідів, все, як положено. А потім, якщо ти так хочеш, я дам тобі ті відео, подивишся собі вдома замість вечірнього серіалу, - з усмішкою на лиці сказав Давид.

- А як же Роман? Криміналіст хіба не повинен їхати?

- Для Романа тут є ще робота. Він пізніше все зробить, - твердо сказав Давид.

" Ага, аякже, знаю я вашу роботу. Дві години, які я буду проводити на роботі, допитуючи галасливу сусідку, ви проведете в офісі, попиваючи каву. Ох, як же мене дістала ця несправедливість. Андрій мав слушність, набагато легше закрити справу, ніж принаймні спробувати хоч в чомусь розібратися", - сердито про себе бурмотіла Анна. Вона вийшла з офісу в такому собі настрої, хоча вранці в неї він був справді був хороший. Вона глянула на телефон, щоб подивитися адресу.  "Ну, зрозуміло, чому Роман не хотів їхати, - про себе мовила. -  Це в протилежному кінці міста. Їхати треба через центр, коли всі їдуть на роботу. Стояти в пробці доведеться, як мінімум хвилин 30. Ну, дякую тобі, Давиде, за прекрасний початок робочого тижня. Радує одне, що мені все-таки вдасться подивитися відео із камер спостережень Олександра".

   Анна стояла у пробці уже хвилин 10, як до неї подзвонив Андрій:

- Привіт, Аню, як там вихідні пройшли?

- Привіт, Андрію. Все добре. Цієї ночі добре виспалась. 

- Якщо виспалась, то чому голос такий похмурий? - запитав Андрій, відкушуючи бутерброд з сиром.

- Смачного тобі, чую, ти їси. Ой, Андрію, ти мав рацію. Справу закрили. Давид і чути нічого не хоче, - розчаровано розповідала Анна.

- То що, я даремно робив той аналіз?

- Чому даремно? Я ж тебе все одно просила зробити його так, щоб Давид не знав. То що там? 

- Ти не повіриш, це була проказа, - відповів Андрій.

" Ще й як повірю, через то і просила зробити біопсію. Батьки Олександра були праві. Але звідки вони могли знати? Вони ж не бачили сина років 5!" 

- Господи, Анно, проказа у XXI столітті в цивілізованій країні! - продовжив Андрій, запиваючи все чаєм. 

- Це щось заразне?

- Ще й як заразне, але знову ж таки не у нашому випадку. Тут якась мутована форма. Не схожа на типову проказу. 

- Це як? - запитала Аня, виглядаючи із вікна авто, щоб перевірити, чи рухається та колона з машинами.

- У нього була недиференційована форма, але не зовсім типова. Не заразна. Ти ж бачила його робочого, як він там.

- Григорій? - продовжила замість Андрія Анна.

- Точно...він не хворів на проказу. Та й взагалі візуально це не зовсім схоже на проказу, але все одно я б тобі радив пропити якісь сульфаніламіди, про всяк випадок.

- А при проказі можуть бути проблеми із жуванням або із кислотністю шлунку?

- З кислотністю навряд чи, а от із жуванням цілком. Бо при проказі відбувається деформація м'язів обличчя, тому це можливо. Чому питаєш?

- Я була у сімейного лікаря Олександра, він казав, що в того були проблеми із жуванням, підвищена кислотність і огрубіння шкіри. Але він був у лікаря десь 6 років тому, а тоді швидше за все у нього ще не було прокази.

- Огрубіння могло бути початком хвороби, але тоді ще не було б дистрофії м'язів. Все одно щось не клеїться, - сказав Андрій, випиваючи останній ковток чаю.

- Ти підготував тіло? Сьогодні батьки мають забрати Олександра, я допомогла їм знайти машину. Мають десь за годину приїхати.

- Я все зробив, не хвилюйся, - заспокоїв її Андрій.

- Дякую, слухай не хочеш ввечері подивитися зі мною відео з камер спостереження? Чи тобі теж вже це все не цікаво? - несміливо запитала вона.