Розділ 5. Він сам прийде по тебе.

  Відколи Петро взяв ті гроші, він дуже погано спав. Йому снилися кошмари. Темні тіні та образи переслідували його всюди. Але ті гроші відкрили перед ним можливості, яких у нього не було раніше. Необмежений потік розваг і нових знайомих ринув у його життя. Він знав напевно, що неспокій пов'язаний із появою тих вкрадених грошей, але він не міг їх просто викинути. Ні на кого із неба не падає мішок грошей, а до нього прийшов із могили. Але він не знав, що разом із ними прийшов і хтось інший. 

###

   Лише, коли перші промені світла проникли в кімнату, Анна змогла заснути. Вона пролежала цілу ніч скованою у власному домі. Її сковували страх і безпорадність. Вона вселяла собі, що побачене - це лише наслідки перевтоми і її фантазії. Вона проспала кілька годин, коли встала, на годиннику була 8:30. Її дуже сильно хотілося кави та в душ. Її спальний костюм був мокрий від її власного поту і просочений страхом. Вона швидко скинула весь одяг і ринула під потік гарячої води. 

"Може, варто відступити? Ця справа дійсно може занапастити душу. Може, батьки Олександра мали слушність і він дійсно загрався зі злом?" - думала вона. 

   Роздуми, як мухи, роїлися в її голові й не давали спокою. Вона намагалася їх прогнати, але вони, як коршуни, нападали на неї знову і знову. Сьогодні у неї ще один вихідний, а це означає ще один день проведений на самоті у повній порожнечі. 

" Треба зайнятися чимось корисним. Може, з'їздити до сімейного лікаря Олександра?"

   Анна вийшла з душу і підійшла до сумочки. Після не довгих пошуків вийняла папірець, що їй дав пан Григорій, робочий Олександра. Це була візитка, на якій було написано "Тирлич Віктор - терапевт"  і номер телефону. В інтернеті вона швидко знайшла, у якій клініці він приймає пацієнтів і записалася на прийом. 

   Вона поглянула у дзеркало. Вигляд у неї був не дуже. Темні кола під очима аж ніяк їй не личили. Вона порилася у шухляді й знайшла патчі. Аня ні разу ними не користувалася, але якось купила, бо це зараз модно їх використовувати.

"От сьогодні й перевіримо, чи дійсно вони ефективні", - подумала Анна, розпаковуючи патчі. З наклейками під очима вона пішла до кухні заварити кави, бо щось їй підказувало, що кава швидше забере наслідки безсоння, ніж оті патчі. На сніданок вирішила зробити млинці. Анна любила млинці, мама часто готувала їх у дитинстві для неї та брата. Разом з ними ідеально смакував абрикосовий джем, якого, на жаль, не було. Ані не хотілося йти до магазину, тож вона вирішила, що свіжа чорниця теж підійде. 

"До речі, про брата. Може, варто ще раз йому зателефонувати?" 

   Аня приготувала тісто на млинці і почала смажити. Кажуть, перший блін завжди комом, але тільки не у неї. Він завжди виходить ідеально. Комом зараз несеться її життя. Чи ця робота комом у горлі сидить, чи вимушене піклування про старшого брата?

"Все-таки варто подзвонити. Може, і справді в нього яка халепа?"

   Анна налила нову порцію млинця і набрала до Віталіка.

Після кількох гудків почула знайомий голос:

- Алло. Привіт, Ань.

- Привіт, Віталіку. Як ти? Як справи у тебе?

"Ну, брат живий. Це вже точно. Як для початку досить таки непогано", - подумки проговорила до себе. 

- Привіт, Анок. Вибач, вчора був трохи зайнятий, не міг відповісти. 

"І знову Анок, він так називає мене ще з дитинства, тільки от я вже не дитина".

- І чим же таким ти був так зайнятий?

- Не чим, а ким, - уточнив Віталій.

- Невже знайшов собі дівчину? - здивовано запитала Анна.

- А може й жінку майбутню, - додав той.

- Ого, невже так все серйозно?

- Поки я просто жартую, але все може бути.

- Я вже хочу побачити ту дівчину, яка змогла підкорити твоє серце.

   Анна досмажувала останні млинці. І поставила кип'ятити воду на каву.

- Вона нереальна, повір мені, - зачаровано сказав брат.

- Слухай, мама хвилюється за тебе, каже, ти останнім часом якийсь роздратований. В тебе точно все добре?

- Та точно, Анок, а у тебе немає зайвих 20 тисяч гривень?

- Зайвих? Ти що, жартуєш? У кого зараз є зайві гроші?

- То ти що, не зможеш мені позичити?

- Слухай, якщо тобі дуже терміново потрібно, позичу, звісно. У мене є деякі збереження.

   Аня не любила втручатися у чуже життя. Винятком була лише робота. Бо тут вона мусила проникати у таємниці людського життя, щоб розкрити злочини. Але це ж Віталік - її брат і, якщо він просить гроші, значить вони йому потрібні. 

- Ти найкраща, Анок, я обов'язково все поверну.

   Нарешті перед Анною стояла ароматна кава і свіжі млинці з чорницею. Їй вже хотілося якнайшвидше сісти поснідати, тож вирішила, що доречно завершити розмову.

- Я знаю, ти приїжджай якось в гості зі своєю дівчиною. Дуже хочу з нею познайомитися. 

- Обов'язково приїдемо, - відповів він.

- Добре, Віталік, я сідаю снідати. Бережи себе.

   Вона ще хотіла сказати, щоб він поговорив з мамою, але брат уже поклав слухавку. "Ну що, смачного тобі, Ань".

###

- Що ти хочеш від мене? Відчепися? Мені потрібні ті гроші. Що, що ти хочеш? 

   Кажуть, що коли люди сходять з розуму, то вони починають чути голоси. Але вся річ у тому, що Петро не чув голосів. Ніяких. Він чув лише тишу. Але вона була такою безмовною і гнітючою, що давила на нього важким пресом. У день він мав спокій, але, коли приходила ніч, неспокій коршуном вривався в його душу. Він так роздирав її, що, здавалося, хоче вирвати з самої глибини його єства. А сьогодні темні пазури явилися не просто у сні, він побачив їх чітко. Вони дерлися по стінах, підкрадаючись до нього все ближче. Петро зрозумів, що єдиний вихід, це віддатися їм. Або ж позбутися тих клятих грошей. Але він не хотів цього робити. Змагатися за свою душу він більше не міг. Людина ніколи не зможе протистояти злу без Бога. Вона завжди програє. Або світло поглине темряву, або темрява поглине світло.