Розділ 4. Самотність і темрява.

   Самотність - це те, що лякає багатьох людей. Її бояться всі. Діти, коли залишаються наодинці в темній кімнаті, хоча вони знають, що батьки зовсім поруч, у сусідній кімнаті. Вони навіть чують їхню розмову за стіною. Але між ними повисла темрява. І хтозна, що вона може приховувати. Уява малює в їхніх маленьких головах страшних монстрів, що приходять з появою сутінок. І лиш маленький прояв світла здатний заспокоїти. Тому в них у кімнаті завжди горять нічники, випромінюючи промені світла. 

   Приходу ночі бояться самотні жінки. Бо знають, що їх насправді ніхто не чекає. У темряві вони ховають свої сльози. А ранок, мов ластик, стирає їх залишки з обличчя. 

   Самотності бояться літні люди. Вони часто залишаються зовсім наодинці, чекаючи приходу смерті. Вічна темрява згодом і справді постане перед їхніми очима. В такі моменти найстрашнішими стають дві речі: коли нікого немає поруч і коли не видно світла.

   Але насправді люди не бояться залишатися в темряві наодинці, а їх лякає те, що там може бути ще хтось, крім них. Крім них людей.

   В темряві і дійсно криється багато зла. Найстрашніші злочини скоюються у темряві, коли їх ніхто не побачить.

   Так-от, Анна не була серед тих, хто боїться самотності. Але інколи їй і самій було не комфортно залишатися у темній порожній квартирі. А вечір таки нестримно наближався. Тож вона взяла телефон і набрала до Андрія. Андрій, як відомо, теж не боявся самотності. Тож вони з Анною добре ладили. Вони могли інколи проводити час разом. Їх не лякали довгі паузи в розмові або ж взагалі мовчання. Для них це було нормально. Дві людини зустрілися, щоб просто помовчати, але не наодинці. А чому б ні? Але й поговорити вони мали про що. Андрій був єдиним серед її колег, хто ставився до неї з повагою, як до рівноправної колеги по роботі. Тож, коли Анна попросила його про послугу, вона могла бути певною, що той не підведе. 

- Привіт, Андрію, ти вже звільнився?

- Так, але я б був вільний ще годину тому, якби ти не підкинула мені додаткової роботи з тим трупом рептилоїдом, - жартівливо сказав Андрій.

- Ну вибач. До речі, ще немає результатів?

- Слухай ти вже вимагаєш від мене неможливе. Я ж казав тобі, що вони будуть лише у понеділок.

- Знаєш, я тут подумала, не хочеш випити кави або повечеряти десь разом?

"Господи, тільки б він не подумав, що я запрошую його на побачення", - про себе молилась Анна.

- Емм, це звучить, як побачення.

"О ні, ти що?" 

- Та розслабся ти, - продовжив Андрій, - я знаю, що ти просто хочеш поговорити про той загадковий труп. Я знаю, як тебе дратує невідомість і все незрозуміле. І тобі зовсім не цікавий такий симпатичний чоловік, як я, - заграючи, сказав Андрій.

"Ох, Андрій, якби ти тільки знав, який ти чудовий...друг. Все розумієш, не те, що з пів слова, навіть і без слів", - думала про себе дівчина.

- Андрію, як же ти мене добре знаєш!

- Я б швидше сказав розумію. Розумію, бо і сам такий. То де зустрінемось?

- Ти ще на роботі?

- Так, але вже виходжу.

- Я можу приїхати забрати тебе.

- Емм, ну як тобі сказати, я б не проти спочатку в душ збігати.

"От же я і дурна. Людина в морзі працює, а не на парфумерній фабриці. Звісно, він хоче спершу душ прийняти".

- Так, звісно. Щось не подумала. Через скільки будеш готовий?

- Зазвичай таке... чоловіки у жінок запитують, - жартуючи, сказав Андрій. 

Анні знову стало ніяково.

"І чому це я сьогодні так туплю?"

- Думаю, за годину впораюсь, - сказав судмедексперт. 

- То зустрінемось там, де завжди?

- Так, я буду, може, навіть і швидше. Ти ж знаєш, який я голодний.

- Навіть уявити не можу, - сміючись, відповіла Анна.

   Затишний ресторанчик на окрайку міста був як тиха гавань. Тут була дуже спокійна атмосфера і, що важливо, не романтична. Бо вони обоє боялися, що їхні дружні стосунки колись переростуть у щось більше. А з них і справді була б, напевно, непогана пара. Андрій на 5 років старший за Анну. Неодружений. Він боїться поки втрачати свою самотність, бо вона дійсно йому до вподоби. Він бачив, як його друзі один за одним втрачали її, заводячи сім'ї. І те, що ставало із ними потім, лякало його не на жарт. У них вже більше не залишалося того, чим він найбільше цінує. Він втік від своєї галасливої багатодітної сім'ї не для того, щоб потрапити у нову. Анну він вважав симпатичною і привабливою дівчиною, але не настільки, щоб бачити у ній свою жінку. Щодо Анни, вона теж ставилася до Андрія з обережністю, щоб часом не переступити цю тонку межу. Їй подобається його товариство. Він цікавий співрозмовник, друг і навіть чоловік. Попри свою любов до їжі Андрій виглядав досить підтягнуто. У нього були дуже специфічні риси обличчя. І було щось у ньому щось, що зачаровує. 

   Анна зайшла у ресторан "Лофт". Тиха музика одразу заспокоювала і знімала напругу. Вона поглянула на столик біля вікна і посміхнулася про себе, побачивши на ньому табличку "зарезервовано". Андрій, як завжди, вже про все подбав. Вона опустилася в м'яке крісло і, замовивши кави, очікувала на приємну компанію.

- Ти, як завжди, прийшла вчасно, - сказав Андрій, сідаючи навпроти.

- А ти, як завжди, запізнюєшся, - відповіла Анна.

- Ну вибач, я просто вирішив все-таки перекусити вдома.

- Андрій, але ми ж збиралися тут поїсти.

- Повір, я і тут смачно поїм. Я ж сказав, вдома я лише перекусив.

- Все з тобою зрозуміло. То що, як день пройшов?

- Як завжди, зі скальпелем в руках, - усміхаючись, відповів той.

   До них підійшов офіціант і вони замовили собі пасту. 

- І мені ще стейк тунця, будь ласка, - додав Андрій. -  А ти, я так зрозумів, їздила до батьків нашого рептилоїда.

- Андрію, ну чому одразу так грубо.