Розділ 1.

Чим ближче гроза, тим гучніший грім

1834 рік, королівство Лайстел, місто Бейкрін

Цьогоріч на святі Життя, що проводилось щорічно на площі Дворовського у самому серці Бейкріну, було незвично багато людей, та настільки, що довелось перекрити вулицю, щоб візники не наїжджали на пішоходів. 

Кого тільки не можна було зустріти серед натовпу блукаючим серед рядів з продуктами, мотанками, оберегами та цікавими дрібничками. Серед столів доносився такий гул, що своєю суттю нагадував бджолине гніздо і виносив своє гудіння далеко за межі містечка. Вельмишановні пани якнайшвидше намагались потрапити до правого краю паркану, де і без того стояла величезна черга для реєстрації мужів різного віку та статусу.  Цьогоріч на щорічному аукціоні виставили неабищо – позолочену статую Діви Аламірако.

Крістіан на доручення свого старого батька слухняно відстоював чергу та, будучи в гарному гуморі, виводив на балачки всіх, кому не пощастило стояти поряд. Коли всі співрозмовники перестали реагувати на парубка, його погляд упав на старезного пана, що стояв одразу за ним. У чоловіка давно випало волосся,  і тільки довга сива борода подавала знак, що воно у нього все ж росло колись. Від навислих старечих брів очі було не розгледіти, однак добре було видно пишний костюм, і якому не було зрозуміло, наскільки згорблено стояв чоловік.

– Пане Малишевський, з усією повагою до Вашого віку та статусу, все одно не розумію для чого Вам ця статуя. Вам лишилось трохи більше двох понеділків, а всеодно рветесь, не жалієте ні здоров'я,  ні грошей.

– Крістіане, навіть не думав, що ти таким грубіяном виріс. Батько тебе взагалі не виховував? Ти ж майбутній правитель Морминського острова, а поводиш себе як невихований байстрюк.

– Ви і не уявляєте скільки разів на день я це чую. Але Ви так і не дали відповіді на моє запитання.

– Я стою тут по тій же причині, що і твій батько тебе сюди відправив.  Спитай у нього краще.

– Запитував, але так і не отримав відповіді. Що ж такого з дією Дівою, що сюди пів королівства поиїхало, та навіть Вас підняло на ноги?

– Якби ти хоч трохи вивчав історію свого краю, то знав би про трагічну долю цієї Діви та історію статуї.  Не гоже для майбутнього правителя. Можливо краще батькові залишити у спадок землі твоїй сестрі? 

– Не Вам вирішувати, як мені годиться і кого робити правителем острова!

Чоловік замовчав. Сил терпіти сина свого колишнього друга більше не було, як  і проводити лекцію про етику. 

– Хлопче, з таким характером далеко не підеш, – розвернувся чоловік, який весь цей час стояв спиною до Крістіана.

– Вам ще чого?

– Я думав, що молодому пану цікаво буде дізнатись про те, чому ж Діва Аламірако викликала такий ажиотаж серед населення, – чоловік глянув з-під лоба, та, побачивши, що Крістіан зацікавився, продовжив. – Я думаю Вам відомо, що ця жінка померла від рук самого правителя Аламірако – Короля Генрона, але як так вийшло,  що король, який заборонив публічне побиття жінок, сам при всіх зніс їй голову? Що думаєш?

– Пане, не знаю, це всього легенда, відбутись могло що завгодно.

– Це не легенда, це справжня історія. Звали дівчину Іліара, вона була надзвичайної вроди, та настільки, що привезли її з далеких земель після війни для самого короля, щоб розважався. Але коли дівку привели до зали, як тільки король побачив її, наказав всім негайно залишити їх удвох. Що саме там сталось в той час досі невідомо нікому, але після того він змінився, став лагіднішим, більш людяним, заборонив усі прояви неповаги у бік жінок, та почав успішніше вести справи з іншими королівствами. За час його правительства Іліара народила королю двох синів і доньку, а саме королівство процвітало, аж до моменту, коли Королю не довелось одружуватись. Всі знали, що він щиро любив Іліару, як і вона його, але дружиною короля стати їй не судилось. Натомість король одружився з принцесою Зарамського королівства – Маріадною. Тоді як наслідок їх союзу і було утворене нове короліство – Лайстел. Іліара дуже страждала від такого вчинку Генрона, але вдіяти нічого не могла. Як виявилось, нова королева була жорстокою, а ще зналась із темною магією. Одного вечора після народження сина,  Маріадна підлила щось у вино королю та затьмарила його розум та почала правити за своїми законами. Нова королева дуже швидко завагітніла хлопчиком, і їй страшенно не подобалось, що у її чоловіка є діти від іншої жінки, адже вони могли б претендувати на трон. Іліара знала, що колись це трапиться, тому поки діти були ще немовлятами, віддала їх селянам, чиї діти перед тим померли від хвороб, а собі забрала тіла мертвих. Вранці Іліара повідомила королю, що двоє синів і донька померли, на що затьмарений король звинуватив її у тому, що вона сама вбила його спадкоємців, що вона нікудишня матір і нема їй прощення після цього. Ввечері на площі Смертників Генрон власноруч зніс голову Іліарі. Кажуть, коли дівчині відрубали голову, вона покотилась прямо до ніг нової королеви, а її погляд дивився чітко їй у очі. Коли дії чарів спали, король зрозумів, що накоїла Маріадна його руками, не витримав, і підлив у вино отруту їй і собі, бо не зміг жити з таким тягарем. Однак королева вижила і почала правити, а одного ранку на площі, де померла Іліара стояла ця статуя, окровавлена. Королева шукала винуватців, але нікого так і не знайшла,  а всі спроби знищити статую вінчались невдачею, а через місяць королева померла. Сама ж статуя після цього переходила з рук в руки, і всі її власники жіночої статі через тиждень помирали, а чоловіки, які мали її у себе з кожним днем мужнішали і багатіли. Діти ж Діви виросли і пішли по світу, ніхто не знає, що з ними сталось і чи є у них нащадки.