Холодний Рейс

Розділ 10. Пастка в темряві

     Зникнення зеленого футляра не мало жодного сенсу. Ікони всередині вже не було, а сам футляр не становив жодної матеріальної цінності. Єдина причина, з якої вбивця міг повернутися на місце злочину й забрати його, — на шкіряній поверхні або на внутрішній оксамитовій оббивці залишився слід, який безпосередньо вказував на злочинця. Відбиток пальця, пляма крові або волокно тканини.

     Артем ступив усередину четвертого купе й навів промінь ліхтарика на підлогу, де ще кілька хвилин тому лежав футляр.

     Саме в цю секунду за його спиною ледь чутно скрипнула мостина.

     Артем не встиг навіть розвернутися — лише інстинктивно смикнув голову вбік, реагуючи на рух повітря. Важкий предмет зі свистом опустився йому на праве плече, зачепивши потилицю. В очах спалахнули сліпучо-білі іскри, ноги підкосилися, і слідчий глухо звалився на підлогу поруч із тілом Марка Савченка.

     Двері купе тихо клацнули. У коридорі почулися швидкі, ледь чутні кроки по м’якій килимовій доріжці, а потім — звук засувки одного з сусідніх купе.

     Артем пролежав без руху близько двох хвилин, чекаючи, поки перестане гудіти в скронях і повернеться чіткість зору. Він обережно обмацав потилицю: шкіра була розсічена, пальці стали липкими від теплої крові, але череп залишився цілим. Спрацював багаторічний рефлекс — в останню мить він устиг ухилитися від прямого удару в тім’я.

     «Розумно, — подумав Артем, повільно спираючись на край нижньої полиці, щоб підвестися. — Він не втік у ліс. Сліди в снігу — це звичайна приманка, щоб виманити мене з вагона на мороз, поки він зачистить докази».

     Він вийшов у коридор, тримаючись за стіну, і прислухався. У вагоні панувала мертва тиша. Усі п’ятеро дверей пасажирських купе були зачинені.

     Артем попрямував до неробочого тамбура, де кілька хвилин тому бачив сліди на снігу. Тепер, знаючи про інсценування, він придивився уважніше. Сліди вели від підніжки вагона в ліс, але крок був занадто коротким і нерівним, ніби людина йшла спиною вперед або спеціально втоптувала сніг, не відходячи далеко від потяга. А поруч, під самою обшивкою вагона, тягнулася ледь помітна доріжка до сусіднього тамбура.

     Вбивця просто вийшов через одні двері, пройшов десять метрів уздовж колії, щоб залишити фальшиві сліди в бік лісу, і тихо повернувся у вагон через інший тамбур! А потім оглушив провідника, забрав ключі, викрав футляр і спробував прибрати самого Артема.

     Але навіщо йому знадобився порожній футляр?

     Артем повернувся в коридор і зупився навпроти першого купе. Потім перевів погляд на друге, третє й п’яте.

     «Хтось із них знав, що на футлярі залишився доказ, — міркував він, притискаючи холодну долоню до пульсуючої скроні. — Але коли я оглядав купе вперше, я оглянув футляр лише зовні й зазирнув усередину. Я не перевіряв підкладку».

     Стоп. Підкладка!

     У старовинних антикварних футлярах часто роблять подвійне дно для документів — сертифікатів автентичності, провенансу або розписок. Якщо Марк Савченко віз оригінал ікони XVI століття на продаж у Київ, він обов’язково мав при собі експертний висновок або документ, що підтверджував походження реліквії. Або ж... у футлярі лежало щось інше, що компрометувало вбивцю!

     Артем підійшов до дверей службового купе. Петро Іванович уже прийшов до тями і сидів на лавці, прикладаючи до голови мокрий рушник.

     — Як ви? — запитав Артем.

     — Жити буду, — простогнав провідник. — Голова розколюється. Ви знайшли, хто це зробив?

     — Майже. У вас є запасний комплект ключів від купе?

     — У начальника потяга в штабному вагоні... Але туди йти через три вагони, тамбури замкнені.

     — Не потрібно, — Артем дістав із кишені тонку металеву шпильку, яку помітив на підлозі біля титану, і вигнув її під прямим кутом. — Я сам упораюся. Зараз ви зачиняєтеся у своєму купе зсередини на всі замки і не відчиняєте нікому, окрім мене. Навіть якщо почуєте крики. Зрозуміло?

     — Так, пане слідчий...

     Артем вийшов у коридор. Тепер він знав правила гри. Вбивця загнаний у кут, він наляканий і готовий вбивати знову, щоб не потрапити за ґрати. Але в нього є одна фатальна слабкість: він упевнений, що Артем знепритомнів надовго, а всі докази тепер у його руках.

     Слідчий підійшов до дверей третього купе, де їхав Олександр Бондар, і ледь чутно приклав вухо до дерева. Зсередини долинав тихий, уривчастий звук — ніби хтось рвав папір або шкріб ножем по дереву.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше