Залишалася остання пасажирка — Віра Петрівна з першого купе. На перший погляд, тиха бабуся з Волині здавалася найменш вірогідною підозрюваною: маленька, згорблена, у товстих окулярах. Проте в криміналістиці саме ті, хто здається абсолютно нешкідливим, часто виявляються головними носіями найважливішої інформації.
Артем постукав у перше купе й зайшов. Віра Петрівна сиділа біля вікна, загорнувшись у свою пухову хустку, і перебирала пальцями дерев’яні чотки.
— Вибачте, що турбую в таку пізню годину, Віро Петрівно, — м’яко почав Артем, присівши навпроти. — Ви казали, що випили таблетку від тиску й спали з дев’ятої вечора. Ви впевнені, що не виходили в коридор і нічого не бачили?
Жінка підвела на нього очі. За товстими лінзами окулярів її погляд виявився несподівано ясним, чіпким і зовсім не старечим. Вона важко зітхнула, зняла окуляри й почала протирати їх краєм хустки.
— Ох, синку... Не хотіла я в це лізти. Стара я вже для поліції та судів, тиск скаче. Але раз таке діло — гріх мовчати. Не спала я. Не бере мене та таблетка в дорозі.
Артем нахилився вперед, намагаючись не злякати свідка.
— Що ви бачили, Віро Петрівно? Розкажіть усе по порядку.
— Десь без чверті одинадцяту я вийшла в туалет у кінець вагона, — тихо заговорила жінка. — Коридор був порожній, тільки біля четвертого купе двері були трохи прочинені, і я почула, як там сперечаються двоє чоловіків. Один голос — хрипкий, старечий, це той бідолаха, якого вбили. А другий — молодий, схвильований. Він казав: «Ви не маєте права мене обманювати, ми домовлялися навпіл!».
Артем нахмурився. За описом це нагадувало Дениса. Але студент стверджував, що заходив до Савченка о десятій вера і розмова пройшла мирно. Невже хлопець збрехав, і о 22:45 він повернувся, щоб з’ясувати стосунки?
— А потім? Що було, коли ви поверталися з туалету? — запитав Артем.
— Коли я йшла назад, двері четвертого купе вже були зачинені. А біля них стояв провідник. Петро Іванович.
Артем завмер.
— Що він там робив?
— Стояв обличчям до дверей і ховав у кишеню свого кітеля зв’язку ключів. А в другій руці тримав білий рушник, на якому була темна пляма. Коли він мене побачив, аж підскочив, пробурмотів «Доброї ночі» і швидко пішов у своє службове купе. Я тоді подумала, що він просто чай розлив і витирав. А воно он як вийшло...
У голові Артема миттєво склалася нова картина. О 22:45 у четвертому купе стався конфлікт між Савченком та Денисом. Саме тоді розбився годинник на руці антиквара. А одразу після цього біля дверей купе опинився провідник Петро Іванович — людина, яка має службові ключі від усіх дверей у вагоні та знає всі технічні хитрощі старих потягів.
Артем подякував Вірі Петрівні й швидко вийшов у коридор. Там, біля дверей четвертого купе, мало бути порожнє відкидне сидіння, де він залишив чергувати провідника.
Але коридор був порожній. Петра Івановича ніде не було.