Холодний Рейс

Розділ 5. Допит за зачиненими дверима

     Першим Артем вирішив поговорити з Олександром Бондарем. Сусідство третього та четвертого купе робило бізнесмена головним свідком — або головним підозрюваним.

     Артем постукав у двері третього купе й, почувши сухе «Заходьте», переступив поріг. У купе було тепло — Бондар накинув на плечі дороге вовняне пальто, але не виглядав розгубленим. На столику перед ним лежав розкритий ноутбук, екран якого вже згас, і стояла недопита пляшка віскі.

     — Не заперечуєте, якщо я сяду?

     — запитав Артем, вказуючи на полицю навпроти.

     — Будь ласка, пане слідчий. Хоча, якщо чесно, вся ця самодіяльність мене починає напружувати. Потяг стоїть у лісі під Малином, зв’язку немає, а ви граєте в Еркюля Пуаро.

     — Я не граю, Олександре. У сусідньому купе лежить труп. І вбивця тут, серед нас. Оскільки ви їхали за стінкою, почнемо з вас. Ви сказали, що спали до зупинки потяга.

     — Саме так.

     — О котрій годині ви лягли?

     — Близько десятої. Прийняв мелатонін, одягнув маску для сну і відключився.

     Артем уважно подивився на чоловіка. На ньому була біла сорочка з розстебнутим коміром.

     Манжети були застебнуті на звичайні пластикові ґудзики — жодних перламутрових запонок. Проте Артем звернув увагу на пальто, накинуте на плечі Бондаря: темний, майже чорний кашемір. Саме такі мікроволокна він бачив під нігтями вбитого антиквара.

     — Дивно, — тихо сказав Артем. — За стінкою вбивали людину, падав футляр, кричала жінка, а ви навіть не ворухнулися, поки потяг не загальмував.

     — Я ж сказав — мелатонін. І плюс віскі, — Бондар кивнув на пляшку. — А от щодо жіночого крику... Коли я прокинувся від поштовху, мені здалося, що кричали не в четвертому купе, а в коридорі. Або десь поруч.

     — Чому ви так вирішили?

     — Бо стіни в цих старих вагонах картонні. Якби кричали прямо біля мого вуха через перегородку, я б оглух. Звук ішов збоку, з боку коридору або сусіднього вагона.

     Артем замислився. Це збігалося з його власною версією про час смерті. Якщо Марка Борисовича вбили о 22:45, то о 23:41 у четвертому купе вже не було кому кричати. Хтось навмисно зімітував крик у момент зупинки потяга, щоб створити хибне алібі на годину пізніше!

     — Олександре, покажіть, будь ласка, вашу дорожню сумку.

     Бондар примружився. На його вилицях заграли жовна, а шрам над бровою почервонів.

     — На якій підставі? У вас є ордер?

     — Ордера немає. Але якщо ви відмовитеся, коли приїде поліція, я дам свідчення, що ви поводилися підозріло і перешкоджали збереженню доказів. Вибір за вами. Бізнесмен кілька секунд свердлив Артема важким поглядом, потім різко підвівся, дістав із ніші під полицею шкіряний саквояж і кинув його на столик.

     — Дивіться. Мені приховувати нічого.

     Артем, не торкаючись речей голими руками, швидко оглянув вміст: зміна білизни, косметичка, папка з договорами на постачання деревини. Ні ікони, ні підсклянника. Але на дні сумки лежала коробочка для ювелірних прикрас. Артем відкрив її через хустинку — всередині лежали срібні запонки. Одна з них мала свіжий скол на перламутровій вставці.

     — Гарні запонки, — спокійно зауважив Артем. — Де ви пошкодили праву?

     Бондар подивився на коробочку й уперше за всю розмову збився з ритму.

     — Я... не знаю. Мабуть, вдарився об стіл у ресторані перед посадкою. Це нічого не доводить!

     — Можливо. Але експертиза порівняє уламок із підлоги четвертого купе з цією запонкою. І тоді нам буде про що поговорити детальніше.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше