Коли пасажири розійшлися, Артем знову зайшов у четверте купе. Він увімкнув ліхтарик на телефоні на повну потужність і почав методично оглядати кожен квадратний сантиметр приміщення, рухаючись за годинниковою стрілкою від дверей.
Футляр, що валявся біля ніг покійного, був обтягнутий потертою темно-зеленою шкірою. Всередині — оксамитова виїмка прямокутної форми, приблизно двадцять на тридцять сантиметрів. Судячи з глибини та форми відбитка на тканині, там лежала старовинна ікона в масивному окладі.
Артем обережно, через хустинку, оглянув кишені пальта та піджака Марка Борисовича. Гаманець із грубою пачкою готівки — євро та гривні — був на місці. Золотий годинник на зап’ясті й перстень на мізинці теж ніхто не чіпав. Отже, звичайне пограбування відпадало. Вбивця прийшов виключно за вмістом зеленого футляра.
Далі Артем обстежив тіло. На правій руці антиквара кісточки пальців були збиті до крові, а під нігтями вказівного та середнього пальців застрягли мікроскопічні волокна темної тканини, схожої на шерсть або кашемір. Антиквар намагався захищатися або схопив нападника за одяг перед тим, як отримав смертельний удар.
— Десята сорок п’ять, — пробурмотів Артем, глянувши на розбитий циферблат наручного годинника вбитого. Скло тріснуло від удару об край столика, і стрілки застигли на позначці 22:45.
Це змінювало картину. Потяг зупинився о 23:40. Крик у коридорі пролунав о 23:41. Але Марк Борисович помер майже за годину до цього!
Артем завмер. Якщо вбивство сталося о 22:45, то хто і навіщо кричав у четвертому купе о 23:41, коли двері вже були зачинені зсередини? Невже вбивця весь цей час сидів у купе разом із трупом, чекаючи, поки потяг зупиниться, а потім якимось чином випарувався?
Він ще раз оглянув стіни, стелю, полиці. Ніша для багажу під нижньою полицею була забита валізою покійного. Під верхньою полицею — нічого. Вентиляційна решітка під стелею намертво прикручена старими фарбованими гвинтами, на яких не було жодної подряпини.
Артем підійшов до дверей і присів, освітлюючи щілину біля підлоги та саму конструкцію замка. У вагонах СВ встановлені стандартні замки з засувкою-фіксатором, яку можна відкрити або закрити лише зсередини. Службовий тригранний ключ провідника відкриває основний замок, але якщо опущений внутрішній запобіжник, двері не відчиняться ззовні.
І цей запобіжник був опущений. Артем сам відчув опір металу, коли вони з провідником вибивали двері.
Здавалося, це абсолютний глухий кут. Але досвід підказував Артему: ідеальних замкнених кімнат не існує. Є лише фокус, якого ти ще не розгадав.
Він вийшов у коридор, де на відкидному сидінні тремтів від холоду Петро Іванович.
— Петре Івановичу, згадайте точно: коли ви носили чай Марку Борисовичу?
— О десятій вечора, я ж казав...
— А склянку ви забирали?
— Ні, він сказав, що вранці віддасть.
Артем нахмурився. Він повернувся поглядом до четвертого купе. На столику вбитого стояла лише порожня пляшка з-під мінеральної води. Склянки в металевому підскляннику там не було.
Знаряддя вбивства зникло разом із іконою. І ключ до розгадки того, як злочинець вийшов із зачиненого купе, ховався саме в цій деталі.