Скло

    «Вони бачать добре, але лукаво: 
      в доброті лукавство, 
      в істині – тінь, 
      в житті смерть…»
                                         (Григорій Сковорода)

Ведмежий пастух* 
Оком червоним своїм
Глипає в тьму ночі коліс:
Вінценосний слуга
Мусить пройти через ліс
Що стримить голками в Небо
І ховає стражденних лиликів
(Летіть!)
Глибоко в прірві між століттями,
В безодні між фразами 
Філософа, що шукав вогню
Як першопочатку, 
Як втілення Істини
Птах пересмішник
Прокричав своє незабутнє «прощай!»
З усіма, хто майстрував арбалети
Під зливою – не ховаючись, 
Згадуючи гудіння бджіл,
Яким дарували шматочки повітря
До пори. До сонячний днів
Осиротілого ясена,
Що ховає своє дерев’яне серце
Від злого птаха-заброди,
Що пророчив кожному лісорубу:
Крадіжка – це діжка Кра** – 
Крука, що бачить усе, 
Навіть тіло загублене
Душею мандрівницею,
Яке вона скинула мов плащ сутінок, 
Мов тогу патриція мармуру,
З якого будують форум***
Раби. 

Примітки: 
* - сколоти вважали ведмежого пастуха волопасом, а греки сином Калісто. Шумери називали його Енлілем, що любить справедливість, але насилає на людей бурі і моровиці, аккадці називали його ярмом, араби вершником, а індуси благодатним. 
** - ірландці крука Кра вважали супутником Мор Ріоган, а давні слов’яни супутником Мари.
*** - взагалі-то з каррарського мармуру раби збудували базиліку Семпронія та храм Конкордії, що стояли біля форуму.