Глава 1. “Тільки через мій труп!”

Глава 1. “Тільки через мій труп!”

– Ти вийдеш за нього заміж! І це не обговорюється!

Оксана стояла з відкритим ротом, витріщаючись на батька, а щелепа котилася десь уздовж плінтуса.

– Як це?! Ми що, у середньовіччі живемо?!

– Не примушуй мене повторювати раз у раз одне й те ж. І не дивися на мене своїми котячими очима. – Іван Сергійович наставив на дівчину вказівний палець. – Це не допоможе. Я мушу скріпити союз із “Фармавест” і цей шлюб – найкращий варіант.

– Але ж… – Оксана захлиналася від обурення, їй забракло слів, щоб переконати батька відмовитися від цієї божевільної ідеї, від якої за кілометр відгонило застарілістю і порушенням прав людини. – Мені зовсім не подобається Власов.

– Яке це має значення, коли на кону такий куш? Тим більше, останній місяць тебе все в ньому влаштовувало. Здається, стільки ви вже зустрічаєтеся?

– Таточку! – Дівчина підійшла ближче, поклала долоні на плечі свого високого і красивого попри вік батька. – Прошу тебе, зглянься. Хіба тобі не шкода твою маленьку дівчинку? Невже ти хочеш, щоб я була все життя нещасна?

Іван Сергійович не купився на благання єдиної дочки, обережно зняв її руки.

– Ти ж вчишся на юриста. Яке “все життя”? – Закотив очі. – І за що я тільки гроші плачу? Маєш тиждень, щоб подумати. – Він насупив брови. – І без фокусів. Ти не захочеш втратити всі переваги, які дають батькові гроші та ім’я.

Іван Сергійович, один з найбагатших і найвідоміших бізнесменів у фармакологічній галузі, круто розвернувся на підборах і вийшов з квартири дочки, грюкнувши дверима.

З перекошеним від люті обличчям Оксана вперла руки в боки і процідила крізь зуби:

– Гроші, гроші… Хай їм грець! Невже, таточку, ти справді думаєш, що все можна купити? А от і ні! Тільки через мій труп.

І це не була метафора.

Оксана металася квартирою-студією, яку недавно придбав їй любий донедавна батько. Вона ніяк не очікувала такого підступу, коли він без попередження прийшов сьогодні. Іван Сергійович рідко навідував дочку, але завжди був у курсі її справ, чи то навчальних, чи то любовних, як виявилося. Вона відчувала себе загнаною у кут, бо насправді суперечити батьку було з розряду неможливих речей в їхній сім’ї. 

Цікаво, а чи знає про наміри Івана Сергійовича його люба дружина, Оксанина мати? Навряд чи, обірвала свої нездійсненні надії дівчина. Тиха і покірна жінка ніколи й слова зайвого не сказала поперек чоловікового, відколи вони побралися. Тож Оксана навіть не думала телефонувати матері. Нічого путнього все одно не почує, а підтримки – й поготів.

Вона крутила в руках телефон, ледь стримуючись, щоб не кинути у стіну. А хай би й кинула! Таточко новий купить, подарує на весілля.

Оксана заскреготіла зубами. Дідько! Що ж робити? До кого звернутися по допомогу? Подружки – не варіант. Тупі дівулі, що думають лише про те, з якого ракурсу краще сфоткатися для чергової сторіс в інстаграмі. Власов? Можливо. Оксана мала великі сумніви, що він палає бажанням одружуватися з нею. Але чи варто брати його собі у союзники? Відсотків дев’яносто, що він заодно з її батьком, бо йому така угода не менше вигідна, а може, й більше. 

Відчуваючи, що зараз вибухне, а вихід із патової ситуації так і не намалювався, Оксана набрала номер однієї зі своїх одногрупниць. Аліса, так її звали, була єдиною, кого Оксана могла назвати справжньою подругою, єдиною, хто з їхньої групи вчився “на бюджеті”, а отже мав таки мізки. І найголовніше – на неї можна було цілком покластися в тому, що всі секрети залишаться секретами. Аліса одразу зметикувала, що потрібна екстрена допомога, і запропонувала сьогодні ж увечері зустрітися у клубі, набратися по самі вінця, а там, глядь, і з’явиться світло в кінці тунелю, ну або на денці келиха.

Оксані нічого не залишалося, як набратися терпіння і чекати вечора, бо Аліса підробляла на канікулах і раніше не могла звільнитися. Поки Оксана гаяла час у салоні краси, оновлюючи манікюр, думки безперервно крутилися навколо проблеми. Вона ніяк не могла заспокоїтися через те, що батько так підло вчинив, вона ж бо була його улюбленою донечкою, квіточкою серед будяків, яку він збирався вирвати з корінням і кинути на поживу хижакам. У звичайній ситуації Оксана цілком могла дати раду з тими хижаками, та зараз був явно не той випадок.

У клубі юрмилася молодь, дівчина побачила кілька знайомих, помахала рукою, але не підійшла. Сіла за барну стійку, замовила полуничний дайкірі, відправила повідомлення Алісі, кинувши телефон на стіл.

За кілька хвилин з’явилася подруга. Вона була повною протилежністю Оксані, як зовнішньо, так і за характером. Оксана – натуральна блондинка (хоча в це ніхто не вірив), Аліса – жагуча брюнетка, перша – мала схильність піддаватися емоціям, друга – врівноважена і раціональна. От ця раціональність і тверезий погляд на життя зараз були вкрай потрібні Оксані.

– Ксю! – Дівчата поцілувалися у щоки. – Що сталося? Тобі татко заблокував картку?

– Ой, припини! Це єдине, про що ти можеш думати?

– А що? Гроші відкривають усі двері.

Метою життя Аліси було досягти успіху і багатства, хоча й шлях до цього вона обрала складний і вартий поваги – добиватися власними силами і розумом.

– Ага, якби ж то. Не існує достатньої суми, за яку можна купити свободу, – сумно зронила Оксана, відсьорбнувши коктейль.

– Маячня! – авторитетно заперечила Аліса. – Розказуй! Зараз миттю у всьому розберемося.

– Батько хоче, щоб я вийшла заміж. За Власова.

– Тю! І в чому проблема?

– У тому, що я не хочу йти за нього!

Аліса зробила круглі очі. Логіки в словах подруги вона не бачила.

– Зажди. Хіба ви не зустрічаєтеся? Він же тобі подобається.

– То й що? А заміж за нього я не хочу. Я взагалі не хочу заміж. Що я там забула?

– Чому такий поспіх?

– Батько вважає, що це закріпить угоду з “Фармавест”.