22. Іра. Привіт, динозаврику…

Наступного дня у мене вихідний, і я вирішую сходити до поліції. Боюся, що мого брата зовсім перестануть розшукувати, якщо я не буду періодично нагадувати про свою заяву. Вирішую не будити Вадима, він так солодко спить. Я, може, встигну повернутися до того, як він прокинеться. 

Швидко випиваю каву і виходжу з дому. До відділку йти десять хвилин, тож я швидко опиняюся на місці. Коли підходжу до чергового, він робить невдоволене обличчя. Впізнав мене і  одразу починає щось шукати в шухляді, може, сподівається, що я пройду повз нього. 

Але я наближаюся і кажу:

— Доброго ранку! 

— Доброго, — похмуро відповідає він, зітхаючи. — Кажу наперед: про вашого брата інформації все ще немає. Коли вона буде, ми вам обовʼязково подзвонимо. 

— А я можу поговорити зі слідчим, який веде його справу?

— Ні, його немає на місці, — говорить він, але потім його погляд ковзає мені за спину. — Маркіяне Валерійовичу, добрий ранок, тут знову Ірина… 

Я повертаюся і бачу слідчого. Він усміхається мені, але я бачу, що нічого хорошого він мені не скаже. І в моїй душі знову надія змінюється на глуху тугу. 

— Доброго ранку Олександре, Ірино, — він зітхає. — Якщо ви знову до мене, на жаль, мені все ще немає чим вас порадувати. Але я не кину цю справу. Зараз мої люди, здається, вийшли на слід чогось більшого, і це щось можливо повʼязане і зі зникненням вашого брата.

— Справді? — я знову відчуваю надію. — Це пов’язано з його роботою?

— Так, — він киває. — Він працював охоронцем в клубі, власник якого нещодавно потрапив у дивну аварію і загинув. З цією мережею зараз взагалі багато темних справ повʼязано, і я думаю, що це не збіг. Це все одна велика справа. Можливо, ваш брат побачив або почув щось, що не мав бачити або чути.

— То, може, він не загинув?  — я зазираю йому в очі. — Може, його викрали і десь утримують під замком? 

— Так як тіла ми не знайшли і так як він був сильним і вправним, то, можливо, він сам просто переховується, — каже він замислено. — Бо утримувати його сенсу немає. Їм набагато легше прибрати свідка. 

— Що мені робити, щоб знайти його? — схвильовано запитую я. — Що б ви мені порадили?

— Якщо він розумний, то навпаки сам заляже на дно на певний час. І коли вже розбереться з проблемами, або коли ми посадимо винних, він обовʼязково зʼявиться, — заспокійливо відповідає той. — Я читав його резюме. Він дуже сильний і вправний, а ще  — кмітливий. Така підготовлена людина має хороші шанси вижити навіть в таких важких умовах.

— Дуже хочу на це сподіватися, — зітхаю я. — Добре, вибачте, що потурбувала… Якщо щось дізнаєтесь, подзвоніть мені, будь ласка… Буду дуже вдячна…

— Так, я обовʼязково зателефоную, — слідчий киває. — Бережіть себе, Іро, і… До речі, якщо ви вільні ввечері, може, повечеряємо сьогодні разом? Знаю один хороший ресторанчик італійської кухні в центрі. 

 — Я не знаю, — відчуваю розгубленість. З одного боку, Вадим може образитись, а з іншого, раптом я зможу дізнатися щось таке, що наштовхне мене на думку, де шукати брата. — Добре, мабуть, я зможу піти…

Вирішую пояснити все Вадиму, сказати, що це лише ділова зустріч. 

— Радий це чути, — він усміхається. — Тоді до зустрічі. О сьомій-сьомій тридцять буде нормально? Я можу заїхати.  

 — Так, все нормально, — кажу я. — Дякую за запрошення…

***

Дорогою додому я заходжу в супермаркет, а потім  поспішаю, щоб приготувати сніданок Вадиму. Коли заходжу у під’їзд, бачу, що дверцята поштової скриньки ледь привідчинені. Та скринька зараз скоріше раритет, у них хіба що кидають різні рекламки та квитанції за комунальні послуги. Згадавши, що має бути квитанція за електроенергію, я засовую руку у скриньку і дістаю купу паперового непотребу. 

Зачиняю дверцята, йду додому і кидаю  все на кухонний стіл. Квитанції немає, лише купа рекламних буклетів та якась безкоштовна газета. А ще — поштова листівка з  написом: “Вітаю з днем народження” і букетом квітів. Дивно, адже день народження в мене через півроку.

Я перевертаю листівку і читаю на зворотному боці:

“Привіт, динозаврик! Подзвони…” і номер мобільного.

Я знову і знову перечитую це коротеньке послання. Серце шалено калатає в грудях. Я вірю і не вірю, хочу набрати той номер і боюся. Боюся, що це може виявитися помилка або чийсь дурний жарт. Бо динозавриком мене називала лише одна людина...