Розділ 11

Стогін Алекса рятує мене від відповіді. Він хапається за голову і розплющує очі. Видихаю – і наче кам’яна брила падає з плечей. 

– Ти як? – питає сестра та уважно його розглядає. 

– Нормально все, – Алекс сідає і піднімає на мене погляд. Уважно розглядає з голови до ніг, але чомусь нічого не говорить. – Що сталося? 

– На тебе напали. Схоже, люди Кравця, – говорить Руслан, а я завмираю. – Я ж попереджав тебе – не тягатись без охорони! А якби вони тебе вбили чи з собою забрали? 

– Але ж не вбили й не забрали, – Алекс підводиться на ноги, і Діані доводиться його підтримувати. – Цікаво, чому? 

Він не зводить з мене погляду. Чекає пояснень. А я стою як ідіотка і не знаю, що сказати. А що тут скажеш? Що мій тато збирався його вбити? 

– Ти про що? – хмуриться Руслан. – Коли я приїхав, ця дівчина була поруч з тобою. 

– Алісо, ким тобі доводиться Роман Кравець? – холодно питає Алекс. Він дивиться на мене так, наче я – зрадниця, але ж це не так. Я життя йому врятувала, занапастивши своє. 

– Алексе, я нічого не розумію, – втручається Діана. 

– Роман Кравець – мій батько, – кажу – і в залі настає гробова тиша. Я не можу відвести погляду від Алекса, і мені боляче від того, як холодно він на мене дивиться. Я не зрадниця. Я не хотіла, щоб він постраждав. Шкода, що Алекс мені не повірить… 

– Ти привів у наш дім доньку Кравця?! – кричить Діана. – Якого біса, брате?! 

– Русе, замкни її в кімнаті, – дає наказ Алекс, а я роблю крок назад. 

– Навіщо, Алексе? – питаю, а голос тремтить. – Відпусти мене.

– Ні! – цідить і знову сідає на диван. – Русе, виконуй!

Він так злісно кричить, що я сіпаюсь. Ще жодного разу не бачила Алекса таким злим. У його очах палає ненависть до мене, але я не розумію чому.

– Ходімо, – Руслан явно розгублений, але наказ Алекса виконує. Він торкається моєї руки вище ліктя, і я слухняно йду за ним. Розумію, що звідси не втекти й істерики мені не допоможуть. Треба подумати та потягнути час, а там видно буде. 

Ми піднімаємось сходами на другий поверх, і Руслан впускає мене у кімнату. Тут доволі просторого і гарно. У підвал мене ніхто не запроторив, і це вже тішить.

– Ти дійсно донька Кравця? – питає Руслан, прискіпливо мене розглядаючи.

– Так, – киваю. – Тільки я давно не спілкуюсь з батьком. 

– Це не має значення, – хмуриться. – У твоїх судинах його кров. 

Ці слова звучать як вирок для мене. Руслан залишає кімнату і зачиняє двері. Чую, як повертається ключ у замку, і йду до вікна. Відсовую штори та дивлюсь вниз. Доволі високо, але можна спробувати втекти. 

Деякий час ходжу кімнатою туди-сюди й намагаюсь вигадати план дій. Для початку було б добре зрозуміти, які стосунки між Алексом і моїм батьком. Зрозуміло, що погані, але чому саме?

Не знаю, скільки минає часу, але коли чую, як у замку повертається ключ – різко підводжусь на ноги. Двері відчиняються, і я бачу Алекса. У нього на лобі пластир і виглядає він трохи краще. Лише сліди крові залишилися на сорочці. 

– Як ти? – випалюю, а тоді згадую, що більше не маю права цікавитись ним. 

– Тобі дійсно цікаво? – Алекс робить крок до мене і зупиняється навпроти. Дивиться зверху вниз таким поглядом, наче це я причина усіх його бід. 

– Алексе, я не знаю, що там між тобою і моїм батьком, але я дійсно не спілкуюсь з ним! Останні кілька років я живу, вважай, з хресним!

– Твій хресний – Олег? – питає. 

– Т…так, – киваю. І чому у мене таке відчуття, що нічого хорошого я зараз не почую?

– Олег разом із твоїм батьком незаконно скуповують землі, а тих, хто не хоче продавати, вони просто вбивають. Цей бізнес приносить їм чималі гроші, але я не дам йому процвітати.

– Що? – пазл у моїй голові починає потроху складатися. Тепер я розумію, що Алекс і є тим чоловіком, що вставляє палки в колеса моєму батькові. Я не вірю, що Олег чи навіть батько можуть бути вбивцями. Це занадто. – Ти помиляєшся!

– Та невже? – криво усміхається. – Хочеш сказати, що не в курсі була? Ти жила під одним дахом з Олегом! Це сімейний бізнес, Алісо! Сама сказала, що тебе збираються одружити заради вигоди!

– Я ніколи не вдавалась у справи дядька чи батька, – кажу. – Це правда. 

– Я тобі не вірю! – цідить. – Мені здавалося, що ти ніжна та добра дівчинка, а насправді – нічим не краща за свого батька! 

Це неприємно, наче ляпас. Я не думала, що Алекс буде такої думки про мене. Він зовсім мене не знає. Саме тому не має права казати, яка я. 

– Алексе, люди Кравця тут! – на порозі з’являється Руслан, і, коли наші погляди зустрічаються, він першим відвертає очі. 

– Швидко, – Алекса ці слова не лякають. Навпаки, він усміхається, наче саме цього й чекав. – А ти казала, що з батьком погані стосунки. Дивись, як швидко приїхав тебе рятувати. 

Я сумніваюсь, що батько тут для того, щоб врятувати мене. Мабуть, він розлючений через те, що його планам завадила. Алекс навіть не здогадується, що мене чекає, якщо до батька повернусь. Для нього я зрадниця, точно така сама, як і для тата.