Розділ 22. Напад

Софійка стояла, зачудована останніми словами Аріана про те, що він запросив її на бал. Насправді це була неправда, дракон чомусь обманув Олаїнда. Вона блимала на хлопця сірими очима й не знала, що думати. Аріан обпік її поглядом і просичав:

- Не дивіться на мене так, я змушений був це сказати, щоб врятувати вас від надмірної уваги Олаїнда. Він відомий ловелас та бабій. А ви справді моя гостя, і я не хотів, щоб ви постраждали через мою неуважність в цій ситуації.

Аріан пояснював все якось незрозуміло й туманно, наче виправдовувався перед Софійкою. Відводив очі, мовби не міг її бачити, а іноді, мимоволі зиркнувши, незадоволено кривив свої ідеальні губи.

- Не виправдовуйтеся, - попросила Софійка. – Мені справді було важко зорієнтуватися, аліс Олаїнд дуже багатослівний і... дуже наполегливий у своїх бажаннях. Дякую, що врятували. Але...

Софійка осіклась, підбираючи слова, аби якось коректніше пояснити, що вона не хотіла йти на бал, як учасниця, і зовсім не змушує Аріана йти разом з нею, Софійкою, бо... Вона зовсім заплуталась у думках, емоціях, словах, запереченнях і ствердженням. Аріан потрактував паузу Софійки по-своєму.

- Можливо, я зробив помилку, - дратівливо проговорив він, - і ви хотіли бути дамою Олаїнда на балу. Тоді все можна виправити.

- Ні, ви не так усе зрозуміли! – скрикнула дівчина. – Я зовсім не хотіла йти ні на який бал! Це... не моє. Я не вмію бути світською дамою, танцювати, вести закрутисті бесіди... Але, можливо, ви хотіли запросити алісту Віринею. Адже це шанс зблизитися з нею і показати, що вона вам дорога, що ви її кохаєте...

Аріан якось дивно поглянув на Софійку.

- Ви справді неймовірно вродлива без того тавра, - сказав він раптом, оглядаючи її з ніг до голови, окремо на мить затримавшись погляд на її грудях.

Софійка почервоніла, а потім роздратовано проговорила:

- Я можу йти?

- Так, - кивнув дракон.

Дівчина попрямувала до дверей, але в останню мить згадала, що не спитала про ще одну, надзвичайно важливу річ.

- А що це за Примарне поле, про яке згадував аліс Олаїнд? – спитала вона, обернувшись вже на порозі.

- Та... – відвів очі дракон. - Не важливо. Колись я розкажу вам про це. Не зважайте, Олаїнд завжди патякає різне, коли хоче справити враження на жінку. Любить таємниці, але й пліткар з нього неабиякий.

Софійка кивнула і вирішила не наполягати на тому, щоб Аріан все їй розповів, бачачи, що дракон не хоче цього робити. Нічого, вона спитає в Агафки чи Леонтини. Або є бібліотека. І раптом згадавши, навіщо вона сюди прийшла, ще раз нагадала Аріанові:

- Я прошу вас, алісе Аріане, будьте обережним. Добре, якщо Віринеїна синюха – це просто примха. А якщо ціленаправлена дія проти когось у замку? Бережіть себе.

Софійка зачинила за собою двері й пішла геть, а Аріан довго ще стояв, дивлячись на зачинені двері, й обличчя його мало дуже дивний вираз.

Ідучи по коридору, Софійка роздумувала про Аріанове запрошення на бал. Це було так несподівано, що вона в кабінеті навіть не усвідомила цього повністю. А ось зараз, трохи заспокоївшись, раптом почала думати про... одяг. У неї ж немає святкового одягу, щоб бути на балу! «Зовсім, як Попелюшка», - посміхнулася дівчина в душі. Звичайно, Янірині сукні були прекрасні. Дівчина зашарілася, знову згадавши, як Аріан вивчав її декольте. Але це не було вбрання для балу.

Леонтина, вислухавши Софійчиній новини про те, що дракон запросив її на бал, схвально кивнула.

- Молодець, Софіє! – радісно сказала вона. - Наш план спрацьовує. Аріан все більше віддаляється від Віринеї. А бальну сукню для тебе я зараз же замовлю Янірі, ще не дуже пізно, вона встигне до ранку щось придумати. Зараз Агафка принесе вечерю, і я відішлю її до кравчині. Як добре, що в неї вже є твоя мірка.

«Так, я-то молодець, завдання Леонтини виконую на відмінно. Але ж Аріан просив мене підіграти навпаки, щоб Віринея зблизилась із ним, - подумала Софійка і тяжко зітхнула. – Та не страшно, щось іще придумаю».

Нарешті, прийшов вечір. Надворі стемніло, на небі сяяв срібний місяць, майже повний, великий та яскравий. Шарна запалила магічні світлячки в коридорі, дівчата-покоївки порозносили вечері в кімнати гостей. Причому Софійка відносила їжу тільки Гертруді, аби не дратувати зайвий раз Віринею та не наражатися на залицяння Олаїнда. Про це потурбувався Аріан, який дав недвозначні вказівки Шарні (про це Агафка по секрету розказала Софійці). Агафка зацікавлено дивилася на Софійку, бо, отримавши вказівку збігати до кравчині Яніри, вже була в курсі, що Софійка йде на бал з Аріаном. Та що там Агафка! Увесь замок гудів про цю новину. Як ще Віринея не дізналася?

Софійка спитала в Леонтини і про Примарне поле. Але та, зробиши непороникне обличчя, зронила:

- Про це не прийнято говорити, щоб не порушити нитки долі. Може, колись...

Софійка була незадоволена цією відповіддю. Й Аріан сказав, що колись. А їй треба було знати зараз! Леонтина все витлумачує якимись нитками долі та життя. Це нічого не пояснювало, але звучало таємниче й загадково. Мабуть, бібліотека скоро буде місцем, де Софійка оселиться! Знову треба туди йти.

Дівчина, закінчивши всі справи, які загадала їй Селіна та Шарна, і повечерявши, знову чимчикувала до бібліотеки. Було дуже пізно, замок поринув у сон, але Софійці не спалося, вона перебувала в якомусь незрозумілому стані. Страх, передчуття, тривожність, чомусь радість і очікування дива – все це переплелося в один клубок, очевидно, дівчина багато думала про завтрашню поїздку в столицю, тому так нервувала. В Софійчиній руці поблискував магічний світлячок – невелика куля, всередині якої горів яскравий вогник. В коридорі було напівтемно, і якби було світліше, то Софійка точно б не помітила блакитний сполох попереду, який зблиснув і зник. Дівчині здалося, що то просто замиготіло в очах, але на всяк випадок вона пішла швидше і зазирнула за ріг коридора. Синій маленький клубочок, сяючи в напівтемряві магічним світлом, сидів біля дверей Аріанових покоїв. Синюха! Дівчина завмерла на місці й потушила свій вогник, опинившись у темряві, бо вогні в коридорі біля спальні Аріана чомусь не горіли.