Розділ 19. Обід

Після розмови з Леонтиною Софійка все-таки вирішила збігати до бібліотеки. Спочатку вона зайшла до Агафки і сказала, що завтра вже повернеться на перший поверх у їхню спільну кімнату. Почуває вона себе добре і сьогодні навіть буде допомагати на урочистому обіді, який Аріан влаштовує для своїх гостей. Як правило, сервірували стіл, слідкували за оновленням страв та прибиранням порожнього посуду Агафка й Мелітена, дворецький Рубіст з Тадеєм теж були присутні. Але Мелітена й досі вдавала із себе смертельно хвору, тому цю місію доручили Софії.

- Агафка допоможе тобі, - сказала дівчині Леонтина, - я вже про все домовилася з Шарною.

Леонтина все передбачила, навіть те, що Софійка погодиться на її сумнівну пропозицію! Дуже розумна жінка. Про це думала Софійка, заходячи до бібліотеки. Але скільки вона не рилася на полицях, скільки не переставляла великі й важкі фоліанти, на книги про істинні пари драконів не було й натяку. Географія, історія, навіть математика й біологія Донуму тут були. А от про те, що її цікавило, в назвах не знайшлося. Вона довго розглядала книгу про анатомію драконів, відкривши для себе нарешті розгадку про те, куди зникає велика драконова маса, коли він набуває людської подоби. Виявляється, все перетворюється в магічну енергію і акумулюється в спеціальних магічних точках на тілі, щоб потім знову звідти брати магію і, якщо треба, сформувати драконячий організм.

І вже майже зневірившись, вона знайшла в самому кутку на одній з полиць книгу під назвою «Мемуари аліса Гроя про життя, дуелі та пошуки істинної пари, записане ним самим». Це була фривольна книга, в якій дракон Грой описував свої походеньки по жінках, розбиті серця, бали та, нарешті, про те, як він знайшов свою істинну пару та одружився. Очевидно, після одруження він припинив писати свою книгу, бо закінчувалася вона так: «Я абсолютно щасливий дракон. А щоб нащадки мої не повторювали моїх помилок, написав я ці мемуари. Може, кому в пригоді й стане».

«От мені в пригоді й стало», - подумала Софійка, читаючи сторінки, де дракон виявив у себе на тілі крижані квіти. Поряд з ним на той час були аж троє симпатичних жінок, і молодий дракон зовсім розгубився, не знаючи, котру вибрати, щоб не помилитися. Далі описувалися зустрічі з усіма трьома дамами по черзі, хвилювання дракона про те, що одинадцятий день цвітіння квітів вже близько, вони вже оплели все тіло, а він так і не визначився, хто ж жінок його істинна пара. І допоміг йому щасливий випадок. Всі учасники інтриги були на одному з королівських балів, які король проводив просто неба, в одному з парків столиці. Так сталося, що якийсь маг, демонструючи магічну виставу, «трохи» помилився і замість того, щоб на гостей у кінці вистави полетіли яскраві магічні квіти, на них посипалося велике каміння. Цю помилку одразу ж виправили, накривши всіх магічним куполом, але кілька каменів все-таки попало по головах деяких гостей. Гроєві якраз перепало добряче по голові так, що він упав, як підкошений. Очуняв він через кілька хвилин, відкрив очі й побачив біля себе знайому дівчину, яка витирала йому кров з обличчя і співчутливо щось примовляла. Це виявилася одна з трьох його пасій, аліста Опадія, котра не кинулася, як усі навколо, розбігатися від падаючого каміння, а поспішила на допомогу коханому. Так аліс Грой дізнався, хто кохає його по-справжньому, сам відчув великий приплив почуттів до дівчини, зробив пропозицію руки й серця, одружився і... о, яке щастя! – не помер на світанку.

«Яка чудова історія», - подумала Софійка. Але оце «кохає його по-справжньому» насторожило її. Все-таки кохання - неодмінна умова істинної пари. Але ж Леонтина стверджує, що Віринея байдужа до Аріана. Тоді чому ж квіти розцвіли зараз? Невже поряд є жінка, яка кохає дракона, а він не здогадується? Хоча, може Віринея побігала-побігала, та й повернулася саме тому, що зрозуміла, що любить Аріана? Нічого не зрозуміло.

Софійка закрила книгу і поспішила на кухню, скоро мав починатися урочистий обід, а вона сьогодні прислуговує гостям.

У їдальні на столі знову стояли вази з живими квітами. Софійка трохи з острахом заходила в це приміщення, бо згадка про бійку залишила в її уяві брудні підлогу, килимок та черепки на підлозі. Ні, все було ретельно прибрано, килимок сяяв яскравими барвами, а стіл був вишукано сервірований красивим посудом. Стільців було п’ять, для трьох гостей та Аріана з Леонтиною, здогадалася Софійка. Агафка ставила на стіл останні тарілки з різноманітними стравами, а побачивши Софійку, поманила її рукою до себе. Допомогла Софійці вдягти білий фартушок та кокетливий чепчик у вигляді обруча з мереживом, такий дівчина бачила тільки у фільмах. Волосся Софійка закрутила в пучок на потилиці, щоб не заважало працювати. Агафка пояснила, що Софійка повинна робити.

- Я ставлю страви на стіл, а ти забиратимеш порожній посуд. Ось і все, що від тебе сьогодні вимагається Я так розумію, за столом ти ще не прислужувала?

- Ні, ніколи, - підтвердила Софійка.

- Тоді так. Ти стоятимеш ось тут, - Агафка показала рукою в куток біля двох столів під стіною, на одному з яких наче за помахом чарівної палички просто з повітря періодично з’являлися тарілки з їжею. – Якщо треба буде забрати порожній посуд, я тобі подаю знак, ну, наприклад, підморгну.

Агафка підморгнула й посміхнулася.

- Ти підходиш до столу, забираєш порожні чи майже порожні тарілки і відносиш ось сюди, - дівчина вказує на другий стіл, на якому нічого немає. – Зрозуміло?

- Начебто так, - кивнула Софійка.

- І ні в якому разі не відкриваєш рота! Мовчиш, як риба! «Прислуга біля столу завжди німа!» – як каже наш дворецький Рубіст, - сказала Агафка і раптом зашарілася й випросталася, дивлячись Софійці за спину.