21

В фото студію в мене було завдання на фото *Сімейний затишок на предметах*. Мені давали різноманітні предмети і окреме місце і я мала за 4 години ці предмети в різних комбінаціях поданнях і позах сфотографувати, і знімків мало бути на один вид не менше ніж десять штук. Справившись я поглянула на годинник і побачила що вже 16:58, але це нормально я ще не на стільки тут затримвалася. Тепер залишилося ці фото відреагувати і повісити на сьогоднішню свою висавку. Коли я це зробила на годиннику було вже 17:42.

Швидко я справелася.

Я повісила фото і пішла до своєї вчителькі чі викладачкі, ну ви зрозуміли. Її звати Ірина Миколаївна і саме її мені порадила моя колишня викладачка в Україні Марина Генадівна. Ви просто уявляєте вони виявляється родичкі. Тому за це місце в цій фото студії за мене замовила слово моя колишня викладачка, бо я в неї була улюбленою і найкращою ученицею. 

-Ірина Миколаївна я все. Можна мені іти?-запитала я і з надією подивилася на неї. Бо Марина Генадівна хоч і любила мене зате завжди хотіла залишити подовше або давала ще якусб роботу.

-Ну ходімо поглянемо на твою роботу а потім я тобі скажу чи можна чи не можна.

Ми підійшли до моєї виставки. Ірина Миколаївна дивилася склавши рукі за спину. Вдивлялася в кожне фото і після тяжких для мене десь 5-6 хвилин сказала.

-Ти молодець. Не дарма тебе так Марина Генадівна нахвалювала, ну добре ти відльна.

 І я вже обернулася щоб іти як почула

-Хоча почекай, ти всеодно швидко справилася, тому зроби но мені ще паро знімків на одну тему. Там багато їх не потрібно-сказала Ірина Миколаївна а я чуть не заплакала вот чесно.

-Добре-сказала я і постаралася видавити з себе щось схоже на усмішку, але це мені здається не дуже то і вийшло.

-Тема така: тобі потрібно відобразити на фото затишок і тепло. Ти іди покіщо в свій кабінет а я попрошу і тобі принесуть потрібні речі.

-Добре-сказала я і пішла в так званий свій кабінет. Через десь п'ять хвилин мені принесли речі легку і білу тумбу, і термости де були гарячі напої. Принесли також вентилятор сучасний. Я подивилася на годинник і побачила що вже 17:56.

Постараюся встигнути до сьомої години.

Я виключила телефон і відсунула його бо до мене знову почали надзвонювати брати. Нога ще досі боліла і якщо чесно то біль взагалі не пропала.Я комбінувала різними позами ті предмети. розливала в чашкі нопої і фотографувала все. Старалася навйти добрий ракурс. Коли я виріши ла що вже фото вдосталь я наробила то пішла і почала ії відреаговувати. Після закінчення я їх поклала в файл і пішла до кабінету Ірини Миколаївни. По коридорах вже майже нікого не було. Я зустріла по дорозі тільки дві людтнт.

Невже я тут так довго?! А я ще мала іти гуляти. Потрібно поспішити.

Я б хотіла побігти до того кабінету щоб було швидше але такої можливості не давала біль в нозі.

Коли я нарешті добралася до того кабінету то постукала.

-Заходьте-почула я голос з кабінету.

Я зайшла і побачала що в кріслі сиділа Ірина Миколаївна.

-Я зробила що ви просили, можна мені вже іти?

-О боже Женічка, а я вже думала що ти пішла. А ти молодець свою роботу не кинула. Добре, фото давай сюди  і іди вже відпочивай бо не виспешся і завтра пари проспиш. Ти ж ходиш в університет?

-Так звісно ходжу. Ну добре Ірина Миколаївна допобачення, і вже доброї ночі.

-Допобачення Женя.

Після цього я пішла в кабінет щоб зібрати і поскладати вої речі, ну і не тільки свої. Коли я включила телефон то побачила стільки пропущених і есемесок що то капець.

Мдаааа...........от після такого мені вдома точно капець повний буде.

Крім повідомлень від братів я ще побачила повідомленняч від Льоші.

*Коли звільнишся то набереш;)*

Я подивилася на годинни і вже було 20:14. Найшовши номер Льоші я подзвонила.

-Альо-почувся голос з трубкі.

-Альо, Льош це Женя.

-О, женьок а я вже думав що ми вже не підемо сьогодні гуляти.

-Підемог якщо ти не зайнятий?!

-Ні не зайнятий, кажи куди під'їхати.

-Їдь в центер в кафе *Цукерочка*. Знаєш де це?

-Ну канєшно. Жди, через п'ять хвилин буду.

Після того як виклик був звкінчений я все таки написала братам, бо вони реально хвилються.

-Дім ти не сердись зі мною все добре скоро буду дома.

Після цього повідомлення він почав знову дзврнити і писати нову повідомлення але я не брала. Бо знала якщо візьму то він почне кричати а потім ту програму включить що коли говориш то можеш знати де твій співрозмовниак. А мені цього не нада. Якось дошкандибавши до того кафе, а саме так все правильно саме дошкандибавши, бо з моєю ногою цю походку більш ніяк нормальними словами назвати не можна. Я почала чекати Льошу, та довго не чекала він відразу приїхав на авто. Ми пішли в кафе купили по лате і пішли в парк. Там ми говорили про наші захоплення. Він про футбол і як він йогь вміє грати і я про захоплення фогтографуванням. Він розказував як вони колись програвали а колись вигравали. Потім він почав розказувати про своє шкільне життя і ми так не замітили як пройшов час та коли я подивилася на годинник то жахнулася бо вде було 22:17.

-Мені вже потрібно додому юо я вже ітак вяд братів зароблю.

-Добре давай я тебе підвезу?-запропунував Льоша.

-Оце точно ні я краще на таксі.

-Добре, а почекай я хотів спитати. Чому ти кульгаєш? З тобою ще ж вдень було все добре.

-Та з сходинок впала.

-А тоді ясно,Пака.

-Пака.

Я викликала таксі і воно прибуло за дві хвилини. Коли я в нього сідала то не зрозумілим для мене чином вдарилася ломои в дверцята. Я сама не розумію як так можна. Коли ми приїхали до потрібної мені вулиці я побачила що світло вже не горіло. Я тихенько пробралася в квартиру а нога мені так боліла щотто взагалі,аж пекла.

І чому я братів не послвхалася і не пішла всетаки до того лікаря. Бо нога капець як болить.