Нові враження

ЖЕНЯ

 - Божечки, як я боюся тебе відпускати - говорить мама.

Звісно. Я би теж боялась. Тому що я ходяча біда або катастрофа. Сама цього не знаючи я роблю для себе проблеми. Хоча ні. Я їх не роблю, вони беруться з відусіль. Беремо приклад маленької проблеми. У нас був урок, вчителька сказала класти щоденники їй на стіл. Я підходу класти, і тут незрозуміло звідки береться відкрита пляшка з водою, і вона падає і розливається на журнал та інші щоденники. Ще один випадок: я і моя краща подруга Аня ішли по коридору і розмовляли. Вона несла в руках телефон. Потім я помітила що біля мене мого телефону немає і зупинилась, а подруга так охоче розповідала мені свою історію життя що і не помітила що мене не має. Вона вже доволі далеко відійшла і я побачивши це, сказала їй "СТІЙ!" Вона злякалась і махнула рукою в якій був телефон. Я так зрозуміла що вона його погано тримала, тому що він в неї випав з рук. І як назло вікно в шкільному коридорі було відчинене, і той телефон полетів в те вікно, і випав на вулицю з четвертого поверху. Ще один більш серйозний випадок: пішла одного разу я записуватися на бокс, і попала в банду там де продають наркотики. Боже скільки шуму було. Добре що в мене сім'я багата ( тато і мама мають по світу багато бізнесів) то вони мене і витягнули із теї банди. І випадків подібних і безглуздих просто КУЧА!!

 - МАМО! Не хвилюйся, там будуть за мною дивитися брати - сказала я, хоча подумки засумувала.

 У мене є на два роки старші брати - близнюки: Денис і Діма.  Я з ними дуже сильно дружемо, підтримуємо одне одного. Але вони будуть слідкувати за кожним моїм кроком.

 - І будь ласка, давай обійдемося без проблем! - тепер уже заявив тато.

 - Я постараюсь.

 - Ну дивись нам. - тато.

Ми стояли в аеропорті. І тут оголосили мій рейс. Я попрощалася з батьками, і пішла займати своє місце. Коли я прилитіли в Англію. (Саме тут ми з братами вірішили навчатися. Ми прекрасно знаємо англійську а ще німецьку мову) Мене уже чекали Денис і Діма 

 - О, дивись наша ходяча катастрофа іде! - заявив Денис.

 - Ей! - штовхнула я легко брата в плече.

 - Добре-добре - Денис.

 - Привіт сестричко - обійняв мене Діма.

 - А мене то забули - підіграно сказав Денис.

 - І ти іди сюда - і Денис приєднався до нас в обійми.

 - Ладно, ще ми встигнемо намилуватися одне одним, а зараз їдемо додому. - Діма.

 - О нііі. Тільки не говоріть що я живу з вами. - сумно видихнула я.

 - Так, а ну не кісли рожу. Поїхали. - Діма

 -Ти ж без нас пропадеш! - зі сміхом сказав Денис.

 - Ну добре, поїхали.

 Ми сіли у Денисову машину. Хоч хлопці жили разом і все остальное робили разом, але машини у них буд окремі. Вони як і я любили щось швидке, а особливо спортивні машини. В університеті у них статус бабніків і грубіянів. Хоча з кращими друзями і близькими а особливо зі мною вони зовсім інші. А нащод того що вони не хочуть мати стосунки я їх повноцінно підтримую, тому що сама не хочу їх мати. Не хочу цих обов'язків, соплів, контролю і т.д. Коли ми приїхали до квартири хлопці провели мене до моєї кімнати.

 - Їсти будеш? - Діма.

 - Ні дякую. Я так втомилась після перельоту що маю сили тільки розкласти речі, і заснути. 

 - Ну дивися нам - Денис сказав командувальним тоном.

 - Так точно. А ось тепер залиште мене одну.

Брати вийшли із кімнати, а я її замкнула на ключ ( така привичка). Розклавши речі я лягла спати.